Централізована бібліотечна система Хмельницької міської територіальної громади  Централізована бібліотечна система Хмельницької міської територіальної громади




Пошук по сайту

 

Хмельницька міська рада

 
  Головна » Ресурси бібліотек » Наші видання » Дмитро Брилінський
Із творів Дмитра Брилінського

Із поетичної збірки «Україно моя, Україно!» (1998 рік)

Моя Україна – Червона калина

Велика, могутня слов'янська держава
Крокує в Європу, добро щоб знайти.
Вона хоче мати підтримку і славу.
Їй бог допоможе до щастя прийти.

Моя Україна – червона калина.
Немає у світі такої ніде.
Вона – наша Ненька любима, єдина.
Хай силу гартує, до задумів йде.

Їй доля всміхнеться, і Сонце пригріє,
Вкраїна багата духовно зросте.
Нас воля і пісня тримати зуміють.
І наше майбутнє лиш буде святе.

Нам бійки не треба. Ми хочемо миру.
В нас дружба у праці добром проросте.
Люблю я Вкраїну всім серцем і щиро.
Хай в сонячнім сяйві Вкраїна цвіте.

Радуйся

Радуйся, Ненько, що ти незалежна.
Йди світлим шляхом, мети досягай.
Ми тебе любимо широ, безмежно.
Вір в свої сили і мир зберігай.

Будь, Україно, щаслива навіки,
Пильність ніколи й ніде не втрачай.
Май, наша рідна, достатки великі,
Волю нікому свою не віддай.

Квітни і тішся, моя Україно,
Що дочекалася радісних днів.
Ти в нас, ріднесенька, в світі єдина.
Маєш достойних дочок й синів.

Мій рідний Хмельницький

Мій рідний Хмельницький піснями лунає,
У думах і мріях народних цвіте.
Я знаю і вірю: він біди здолає.
У нього є сила і мудрість на те.

Мій рідний Хмельницький – частина Вкраїни.
Йому в піднебессі щасливо сіять.
В нас воля і правда прийшли до родини.
А творчість і праця буяють, не сплять.

Мій рідний Хмельницький живе у змаганнях
За краще майбутнє, уміння, знання.
Він в дружбі великій успішний щодня.

Мова українська

Мова українська – то Шевченка слово,
Лесі Українки і Марка Вовчка.
Мова українська – це дарунок Бога,
І барвисте слово генія Франка.

Мова українська – це і степ широкий,
І сади зелені, і гаї, ліси.
Мова українська – океан глибокий
Мудрості народу, правди і краси.

Мова українська є духовна сила
Прадідів великих, дум, пісень ходьба,
Це борців безстрашних братськії могили,
За добро і волю мужня боротьба.

Мово українська, лийся над гаями,
Селами, містами, серце й душу грій.
Думами, словами, ніжними піснями
Неньку Україну прославлять умій.

Із поетичної збірки «Снопик» (1993 рік)

«З поетичної шухляди
дещо взято для громади»

Д. М. Брилінський

Поділля

У грайливім небі жайворон співає,
Тішить, звеселяє душеньку мою.
Сонячне Поділля, вквітчаний розмаю,
Я тобі дарую всю любов свою.

Сходжено чимало у житті доріжок,
Бачено досхочу радісних обнов.
А до тебе, краю, є незмінна, свіжа
Чоловіча щира й вірная любов.

 

 

Лелеки

Ключами летять чорнобілі лелеки
На інші квартири в країни далекі.
Тужливо курличуть у синьому небі,
Бо в тузі прощальній є в цьому потреба.

Огорнуті сумом, в досаді, печалі
Летять у незнані, незвідані далі.
А що їх чекає в далекій дорозі?
І хто їх зустріне на іншім порозі?

Чи мовить хто слово прихильне, ласкаве,
Щоби розігнати дорожні печалі?
Надія не гасне. Весна лиш настане, –
Лелеки ключами повиснуть над нами.

   «Цікавинки коротенькі –
для вас, дітоньки гарненькі»

Учитель

До школи діти йдуть хутчій,
Щоб вчителя зустріти,
Бо він для них – як рідний, свій,
Він буде їх учити.

Його розмови – спів пташок,
Його слова – це квіти,
Букет змістовніших думок.
Їх вам дарує, діти.

Свою Вкраїну – дивосвіт
Учитель вчить любити.
У наших душах мужній зліт
Вкраїни буде жити!

Сестрички

Таня і Катруся –
Здружені сестрички.
Двійко цих дівчаток, –
Наче рукавички.

Трудно їм і важко
У розлуці бути.
Місця не знаходять.
Суму щоб позбутись.

Доля в них така вже:
Катя в дитсадочку,
Таня ж ледь не плаче
Вдома у куточку.

Слухає уважно,
Чи не йде сестричка,
Щоб скоріш побачить
Миле її личко.

І, хутчій обнявшись,
До роботи взятись –
Мультики дивитись,
Іграми займатись.

 Із збірки «Загадки»  (1996 рік)

Хто назве поста
Й маляра хутенько –
Мудрого пророка
України-неньки?

 

(Т. Г. Шевченко)

Всім відома поетеса –
Леся жіночку цю звати.
Вам, шановний наш читачу,
Треба прізвище вгадати.

 

(Л. Українка)

Драматург, поет, прозаїк,
Знаний в світі публіцист,
Кілька мов знав досконало,
Мав від Бога розум, хист.
Є вже відповідь яка?
Називайте ви…

(І. Франко)

Кращий з кращих новеліст.
Мудрість мав, великий хист.
Наша мила дітвора,
Називайте, любі, швидше
Новеліста-трударя.

(В. Стефаник)

 

Що потрібно нам всім читати,
Щоб про бога більше знати? 

(Біблія)

 

Мають різні береги.
В руслах повно є води.

(Річки)

Я побачив уві сні
Хатку пташину на стіні.
Хто скоріше відгадає,
Птах який цю хатку має?

(Ластівка)

Має очі величенькі,
Кігті в лапках чималенькі,
Вдень не бачить, не літає,
Заховавшись, спочиває.

(Сова)

Він людей щоденно будить,
На роботу підганяє,
І порядок в часі любить,
Сам спочинку він не має.

(Годинник-будильник)

І зелена, трішки чорна,
У воді, траві сидить,
Очі, рот великий має,
Ним, як може, так й кричить.

(Жаба)

І не в туфлях, не в чоботях
Ходить пішки по болоті,
Там для себе жаб шукає.
Хто вже птаха цього знає?

(Лелека)

 

Із рукописної збірки «Казки» (1998 рік)

 Пташенятко

     Рано-вранці в тихім лісі наодинці, в самоті плаче пташечка сіренька у маленькому гнізді. Сльозинки, як горошинки, котяться по дзьобику, пір'ячку, падають на гніздечко.
     Повз
дерево з гніздом пролетіла інша пташка. Почула плач. Зупинилася. Сіла на гілочку.
     –
Що, маленьке, жити важко? Може, скоїлась біда?
     –
Їсти хочу, а матусі довго зранку ще нема. Я маленька і боюся, бо сиджу в гнізді сама!..
     – О
, не плач, моє серденько. Їсти зараз принесу. Тож чекай, а я швиденько!.. Витри з дзьобика сльозу.
    
Як сказалось, так і сталось. Через декілька хвилин пташка повернулася. Чого тільки не принесла! І різні мушки, черв'ячки, комашки. Повна сумка їжі. І якої! Свіжої, смачної! Пташка-незнайомка виявилася доброю, турботливою. Такою, що дуже любить маленьких діточок. Як своїх, так і чужих. Не залишить у біді. Допоможе, чим зможе. У неї принцип: усі діти свої.
    
Пташенятко наїлося, витерло дзьобик об гніздечко і сказало:
     –
Ой спасибі, добра пташко, за  харчі, що їх знайшла. Щиро дякую за ласку, щоб щасливою була!
     
Пташки-друзі попрощались, й ми сплетемо вінець. Тож радіймо тим що сталось, і що казочці кінець. Без вагань той поможе іншому в біді, хто добру душу має,  є сіячем доброзичливості і гуманізму.

Вишенька

     Садків на Поділлі багато. Весь подільський багатий край тане у вишневих і яблуневих садках. Пишних, урожайних, родючих.
    
Довгі роки росла в садочку вишенька. Гарна, як дівчина-красуня. Плляста. А які смачні ягоди родила! Великі, червоні, соковиті. Самі просилися. Не встигнеш кинути кілька ягід в рот, як вони, обминаючи зуби, залітають у горло.
    
Недалеко від вишеньки росла яблунька-спасівка. Частенько розмовляли, ділилися садовими новинами. Раділи, всміхалися. Частували відвідувачів своїми плодами. Раптом, одного ранку, коли вже сонечко викотилося із-за обрію, освітило сад, проміння обігріло все, що було у ньому, яблунька почула тихенький плач вишеньки.
     –
Що сталося, подруженько? Яке горе спіткало?
   
 – Болить мене тіло. Маю рани!...
     –
Від чого б це? – бідкалася яблунька.
     –
Вчора, перед заходом сонця, два хлопчики обламали кілька моїх гілок-рук з ягодами. Лінувалися рвати ягоди, наповнити ними жмені, кишені, може, й торбинки. Вибрали хибний шлях. Обламали гілки. З ран тече сік-кров. Я відчуваю біль. Чи витримаю?
     –
Співчуваю тобі, дорога вишенько. А чим помогти не знаю. Прости хлопчикам. Може, вони покаяться, порозумнішають.
     –
Коли б так! А що буде, коли сьогодні або завтра повторять злочин?
     –
Вірю, вишенько: Бог відверне злочин!
    
Вишенька, наплакавшись, витерла листочками сльози, заспокоїлась. Зрадів, повеселішав сад. Добро переможе зло!
    
Діти, ви прислухалися до діалогу між вишенькою і яблунькою? Не робіть ніколи так, як зробили два хлопчики. Знайте: вишенька, груша, яблунька, слива, як й інші дерева, живі. Вони мають тіло, сік-кров, гілки-руки. Усі вони добродійники, наші годувальники. Їх треба садити, вирощувати, доглядати. Ніколи не підносьте на них руки.
    
Природа і людина – нерозлучні. Божі творіння. Сади, дерева в них – рай на землі. Ми в ньому є Адамами і Євами. Бережімо сад. Береженого сам Бог береже.
    
Два хлопчики! Залічіть рани на вишеньці! Вона чекає вас. Змийте із себе зло.
    
Діти! Не ламайте фруктових дерев. Уникайте гріха!
    
А що, як хлопчики вже дорослими стали? Нічого. Вчитимуть своїх дітей не робити зла нікому і нічому.

Книга – мати і її розділові знаки – діти

     Колись, у якомусь царстві зібралася книжкова духовна сім'я. Книга-мати і розділові знаки-діти розговорилися.
     – Матусенько рідненька, розкажіть, будьте добрі, і про себе і про нас.
     –
З радістю, охотою! Слухайте уважно. Книга, тобто я, - джерело мудрості, найкоштовніших народних дум, творіння людського розуму. Книга – учитель, вихователь, порадник і наставник, помічник і добродійник. Вона водить людей у сиву давнину, знайомить з її героями, розбуджує уяву про майбутнє, підказує роль і місце у ньому людини.
     –
Дякуємо, – залепетали діти. – Тепер будемо знати, чим, якою Ви є. А коли Ви народилися?
     – Давненько, мої любі. Мене, книгу, вперше почали вимовляти у 14 столітті переписувачі літописів. Про мене почули, полюбили, шанують й досі, хоч маю я близько шестисот літ.
     – Ого! – здивувалися діти. Ви ще ж молоді!
    
– Так! Книга стара і вічно молода. Бути б людям такими!
     –
Може, скажете щось про нас?
     –
Слухайте і, як мовиться, мотайте на вуса. Найстарішими серед вас є крапка і двокрапка. Вживається на сторінках книг, починаючи з 14 століття і до наших днів.
     –
А я, кома?
     –
Скажу і про тебе. Ти є молодшою від крапки майже на сто літ. Тебе почали вживати у 15 столітті. Вперше вжив кому венеціанський видавець-друкар Альд Мануцій. Він започаткував і вживання заголовків (назв книг). Видавець листки із назвами книг вивішував біля входу у книжкову крамницю. То чи не було це першою рекламою? Очевидно, так!
    
Послухайте, дорогі діточки, що сказав про книгу І. Я. Франко: «Книги – морська глибина: хто в них пірне аж до дна, той, хто і труду мав досить, дивнії перли виносить».
     Діти, читаймо книги. З книжкою дружити – ніколи не тужити!

Про Дмитра Брилінського

Окремі видання творів Д. М. Брилінського

Рукописні видання Д. М. Брилінського

Публікації творів та публіцистичних статей Д. М. Брилінського


Читач філії №14
Читач філії №14
  • Електронний каталог
  • Електронний каталог
  • Електронний каталог
  • Електронний каталог
  • Електронний каталог
  • Меню для книгоманів
  • Зростаємо професійно
  • Мистецька вітальня
  • Наші видання
  • Послуги ЦБС
Книг багато не буває

Пропонуємо Вашій увазі книги, які надійшли до бібліотек Хмельницької міської ЦБС у другому кварталі. Багато нових творів подільських та українських письменників, видання про спорт та інші.

Якому жанру літератури Ви надаєте перевагу?
детективи
драми
казки
комедії
легенди
ліричні вірші
пригоди
трилери
фентезі
інше

Слідкуйте за нами у
соціальних мережах






© ХМ ЦБС, 2010-2024 г.
   Офіційний сайт
Україна, м. Хмельницький, вул. Подільська, 78
www.cbs.km.ua            kmcbs.c@gmail.com
Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
адміністратора, а також активного посилання на сайт.
створення
сайту
Студія Спектр