КОНТРАБАНДИСТИ ПОДІЛЛЯ

Не так вже й багато часу минуло відтоді, як на Поділлі пролягав державний кордон. Майже півтора століття (з 1795 до 1939) по річках Збруч та Дністер розташовувалися прикордонні застави та загони, митні пости та митниці. А по той бік подільських річок була вже «заграниця» – Румунія, Австро-Угорщина, а пізніше й Польща.

Прикордонне розташування краю для місцевого населення – неначе спокуса. У всі часи воно підштовхувало до протизаконних, але прибуткових справ. Особливого розмаху на прикордонному Поділлі в XIX столітті набуває контрабанда.

Найспокійнішим був кордон з Румунією по Дністру. Контрабанду тут майже не везли, адже справді конкурентоспроможну продукцію в цій країні практично не виробляли. У той же час кордон з Австро-Угорщиною був найбільш активною зоною проникнення контрабанди. Вона потрапляла до Російської імперії: потайними стежками або човнами перевозилася через Збруч. Об'єктами контрабанди були: срібло у зливках, сахарин, спирт, чай, тютюн, галантерея, коралі і... плетені з соломи стрічки для капелюхів. Останні коштували дорого, бо тривалий час залишалися дуже модними.

Річка Збруч у м. Волочиську, 2021 рік

Майже в усіх призбручанських селах були люди, що займалися контрабандою. Наприклад, візьмемо Іванківці, що біля Сатанова. У XIX столітті серед його мешканців настільки було поширене заняття контрабандою, що багато родин фактично жили за рахунок цього промислу. Формувалися цілі династії контрабандистів – ремесло передавалося від діда до батька, від батька – до сина. Або перегляньмо історичні відомості, що стосуються Волочиська. У документах 1901 року читаємо: «Розквітає в містечку контрабандний промисел, переважно горілкою, оскільки в сусідній Австрії акциз та ціна на неї значно менші. Багато мешканців Волочиська займається перевезенням через кордон – річку Збруч – безпаспортних за грошову винагороду. Одного з таких перевізників обирають касиром: у нього зберігаються виручені гроші, які він потім розподіляє між провідниками. Коли ж злочинців розкривають, їх відселяють на помешкання в інші губернії, із забороною повернення додому».

Така міра покарання населення сіл та містечок прикордонного Поділля була чи не типовою. Ось приклад початку XX століття з історії села Ожигівці (Волочиський р-н): «Місцезнаходження на самому кордоні Російської імперії приваблює мешканців займатися контрабандою, внаслідок чого значна частина їх, особливо євреїв, була відселена подалі від кордону».

Звичайно, митники за допомогою прикордонників всіма силами боролися з такими явищами. На подільській ділянці кордону в кінці XIX століття працювали три митниці (у Волочиську, Гусятині та Ісаківцях), митні перехідні пункти – в Сатанові та Збрижі та митна застава в селі Гуків. Наприклад, лише в 1886 році митники цих установ 1339 разів (!) арештовували контрабандний товар. Він конфісковувався і продавався на аукціоні в Кам'янці-Подільському. У тому ж році було затримано 818 контрабандистів. Слід зазначити, що за кожного затриманого наряд митників отримував 45 рублів (у той час чималі гроші).

Але іноді, не бажаючи ділити з колегами «призові гроші», вони часто приховували одне від одного оперативну інформацію, що інколи призводило до зриву операцій та непорозумінь з прикордонниками. Гонитва за грошима спричиняла порушення законодавства і серед прикордонників. Наприклад, через агентів у Австрії вони закуповували сигари по 1 рублю 38 коп. за ящик вагою 5 фунтів (1 фунт – близько 400 г). При законному ввозі за них довелося б заплатити понад 7 рублів мита за фунт. На практиці ж сигари таємно переправлялися на територію Імперії і «затримувалися» тут під виглядом контрабанди. Згодом той же ящик сигар реалізовувався на аукціоні вже за 8-10 рублів, тож охоронці кордону мали з торгів чималий зиск.

З початком XX століття пожвавилася політична контрабанда, головним чином – зброя для різних партій та гуртків, а також заборонена література. Одного разу, в липні 1903 року, у Волочиську, при спробі перевезти нелегальну літературу через кордон був заарештований відомий в майбутньому український політичний діяч та письменник Володимир Винниченко. Тоді він був двадцятирічним революціонером-письменником, що за дорученням Революційної Української партії нелегально вирушив з Галичини до Російської імперії. Арешт у Волочиську закінчився для Винниченка ув'язненням на рік у Лук'янівській в'язниці Києва.

У радянські часи специфіка прикордонного життя на Поділлі значно змінилася, ставши жорсткішою. Але, як свідчать документи, контрабандний промисел продовжував своє життя...

Використані джерела:

Єсюнін С. М. Незнане Поділля / Сергій Єсюнін. – Городок : Бедрихів край, 2012. – 156 с.