Чорнобильська аварія 1986 року

За 15 км від Чорнобиля збудували атомну станцію, з вірою в те, що мирний атом – лише корисний. Недалеко з’явилося містечко Прип’ять, де жили працівники атомної електростанції. І здавалося, що напрочуд гармонійно прижились тут краса поліської природи і заховані в бетон чотири блоки АЕС, розташовані неподалік, на північ від Чорнобиля. Так здавалося, доки не настало 26 квітня 1986 року…

З того часу минули роки, а біль Чорнобильського лиха досі відчутний. Звісно, рани потроху загоюються, минуле забувається, нове покоління вже й не пам’ятає тієї трагедії, на яку обернулася пожежа на четвертому енергоблоці АЕС, але й досі менш ніж за сто кілометрів від столиці існує так звана зона відчуження, в’їзд до якої дозволено лише персоналу, що обслуговує АЕС. Міста Чорнобиль та Прип’ять, де безпосередньо розташована АЕС, у народі називають містами-привидами.

За Міжнародною шкалою ядерних подій (INES) Чорнобильська катастрофа класифікована за найвищим, 7 рівнем небезпеки, тобто «Велика аварія. Сильний викид: важкі наслідки для здоров'я населення і для навколишнього середовища».

Початок аварії

25 квітня 1986 року, четвертий реактор АЕС передбачалося зупинили для проведення чергового планово-попереджувального ремонту. Але перед заглушенням ядерного реактору керівництво ЧАЕС планувало провести деякі експерименти. У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року намагалися створити такий режим, при якому в аварійній ситуації АЕС могла б сама себе забезпечувати енергією. Випробування виявили серйозні вади в конструкції реактора. Крім того, були допущені прорахунки і в організації випробувань, обумовлені як проблемами і недоліками нормативно-технічної документації, так і недостатньою кваліфікацією персоналу ЧАЕС.

Унаслідок цього реактор на момент повного виведення в режим випробувань, о 1 год. 22 хв. 30 с. 26 квітня, перебував у нестійкому, некерованому стані. Тоді час пішов навіть не на хвилини, а на секунди. Включення найефективнішого аварійного захисту АЗ-5 о 1 год. 23 хв. 40 с. (замість запланованого часу) призвело до зворотного ефекту – підвищення тиску і підйому рівня в барабанах-сепараторах, розриву технологічних каналів у реакторному просторі. О 1 год. 23 хв. 49 с. сталися два потужних вибухи з руйнуванням частини реакторного блоку і машинного залу, які спричинили пожежу і викид в атмосферу радіоактивних речовин. Пожежа перекинулася на дах третього енергоблоку.

Своєрідними літописцями чорнобильської трагедії стали українські письменники. Ось як описує початок аварії український письменник Володимир Яворівський у повісті «Марія з полином у кінці століття»:

… «З руїни реактора виривається в небо стовп зловiсного вогню, пари, уламкiв перекриття, блискучих труб, палаючих шматкiв графiту. Стовп стрiмко, як фантастична ракета, пiднiмається в небо, освiтлюючи корпуси атомної, рiчку з верболозами, з тихими багаттями рибалок на обох берегах, освiтлює крайнi будинки мiста, пiвдугу «чортового колеса», пустельний пляж зi старим човном, полишеним пiд похиленим грибком.

Вогненний стовп завмирає на висотi пiвтора кiлометра, на вершинi його утворюється свiтляна куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згортається й випростується, але сам він стоїть над нічною землею, як велетенська ялинкова іграшка блiдо-вишневого, майже кривавого кольору. Ніч безвiтряна, i стовп цей стоїть, не опускаючись i не пiднiмаючись, мiж небом i землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь».

Після аварії утворилася радіоактивна хмара. Мінливість погоди (передусім зміни напрямку вітру на 180 градусів) сприяла забрудненню величезної площі. Радіоактивні речовини, які поступово осідали на поверхню землі, були зареєстровані на відстані більше 200 000 км² від місця катастрофи, торкнулися тією чи іншою мірою території близько 20 держав.

За екологічними наслідками аварія переросла у планетарну катастрофу: загальна радіоактивність викинутих з енергоблоку у навколишнє середовище речовин досягла десятків мільйонів кюрі. Тільки радіоактивним цезієм було забруднено ¾ території Європи.

?За нормативами Міжнародного агентства з питань атомної енергії, наслідки викиду лише 1 кг ядерного палива кваліфікуються як трагедія. Під час аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС його було викинуто в атмосферу щонайменше 11 тонн.

?Рівень радіації відразу після аварії на території станції становив 20-25 мікрорентгенів на секунду, що більш ніж у тисячу разів перевищувало гранично-допустимі норми.

Пожежа, що тривала кілька тижнів

Наслідки аварії могли б бути набагато страшнішими, якби не самовідданість людей, що першими прибули до місця вибуху.

Першим приїхав караул другої воєнізованої пожежної частини по охороні Чорнобильської АЕС під командуванням лейтенанта Володимира Правика. З самого початку аварії він дав сигнал тривоги усім пожежним частинам Київської області. За цим сигналом у бік АЕС висилалися пожежні підрозділи сусідніх населених пунктів. Терміново готувався резерв. Протягом декількох хвилин прибули автомобілі шостої самостійної воєнізованої пожежної частини прип'ятської варти під командуванням Віктора Кібенка. Разом зі своїми підлеглими В. Правик і В. Кібенок вступили в жорстокий поєдинок з вогнем у першу годину після аварії. Задача була проста – протриматися до прибуття підкріплення, не допустити розповсюдження вогню.

Незабаром на місце прибула підмога. Керівництво гасінням пожежі взяв на себе майор Леонід Телятников. Пріоритетним завданням було гасіння вогню на даху станції і території довкола будівлі, у якій був четвертий енергоблок, для того, щоб захистити третій енергоблок і тримати його основні охолоджувальні системи в робочому стані.

В умовах потужного іонізуючого випромінювання, в токсичній задимленій атмосфері на висоті від 12 до 70 метрів, при постійній загрозі зрушення конструкції тривав двобій людей з вогнем. На більшості ділянок пожежники зуміли локалізувати або повністю ліквідувати вогонь. Після цього частину пожежників було направлено для надання допомоги в гасінні ділянок у машинному залі, які ще горіли.

Вогонь гасили до 5 години ранку. У середині четвертого блоку його вдалося загасити лише до 10 травня 1986 року, коли більша частина графіту згоріла.

Лише через три тижні при допомозі 4 тисяч тон піску, бору, свинцю і глини вдалось ізолювати реактор, що продовжував випромінювати радіацію, і запобігти подальшому забрудненню ґрунту. Для цього використовували гвинтокрили.

Найстрашніше, що у перші години після аварії, коли ще точно не було визначено її розміри, а також унаслідок недостатнього радіаційного контролю – з двох наявних приладів для вимірювання радіації на 1000 рентген на годину один вийшов з ладу, а інший був недоступний через завали – пожежники працювали без ізолюючих протигазів. Їх не попередили про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали, що ця аварія була чимось більшим, ніж звичайна пожежа.

Засоби індивідуального захисту на першому етапі аварії були тільки в спецпідрозділах. На роботах у небезпечних зонах, у тому числі в 800 метрах від реактора, знаходилися солдати та цивільні ліквідатори аварії без індивідуальних засобів захисту. Частина ліквідаторів, що працювали на найбільш небезпечних ділянках, одержали великі дози опромінення та опіки при участі в гасінні пожежі.

Перші жертви

Першими у ліквідації наслідків аварії взяли участь співробітники станції. Вони займалися відключенням обладнання, розбором завалів, усуненням вогнищ загорянь на апаратурі та іншими роботами безпосередньо в реакторному залі, машинному залі та інших приміщеннях аварійного блоку.

Першою жертвою аварії у ніч на 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці став Валерій Ходемчук – старший оператор головного циркуляційного насосу 4-го енергоблоку реакторного цеху Чорнобильської АЕС. Під час вибуху був на робочому місці поблизу головних циркуляційних насосів, тіло не знайдено, похований під завалами.

Володимир Шашенок – інженер-наладчик системи автоматики, співробітник «Смоленськатоменерго». Брав участь у випробуваннях на четвертому енергоблоці. У ніч на 26 квітня 1986 року чергував у приміщенні деаераторної етажерки, що знаходилось під живильним вузлом реактора. Там він здійснював контроль параметрів систем та устаткування енергоблоку. Під час вибуху отримав чисельні поранення і зазнав ошпарення радіоактивною парою. Помер о 6-й ранку 26 квітня.

11 працівників одержали дози, які спровокували 4-й ступінь променевої хвороби. До 20 травня 1986 року всі вони померли в Москві у лікарні №6. Ще 14 осіб з персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го ступеня.

Під час гасіння пожежі на Чорнобильській АЕС високі дози опромінення та попадання радіоактивних речовин в дихальні шляхи отримали пожежники.

Вже в травні 1986 року пішов із життя Віктор Кібенок, а згодом і Володимир Правик, Микола Титенок, Василь Ігнатенко, Микола Ващук, Володимир Тішура. Всі вони перебували на лікуванні в Московському інституті біофізики, де за їхні життя боролися кращі лікарі – фахівці з радіаційної медицини. На жаль, перед атомом і вони виявилися безсилими...

Усі вищезгадані пожежники поховані на Митинському цвинтарі столиці Росії. У вересні 1986 року Указом Президії Верховної Ради СРСР лейтенантам внутрішньої служби Віктору Кібенку і Володимиру Правику присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Посмертно. Цього звання був удостоєний також майор Леонід Телятников. Урядові нагороди одержали 467 працівників пожежної охорони.

Число постраждалих від Чорнобильської аварії можна визначити лише приблизно. Окрім загиблих працівників АЕС і пожежників, до них слід віднести хворих військовослужбовців і цивільних осіб, що брали участь в ліквідації наслідків аварії, і мешканців районів, що піддалися радіоактивному забрудненню. Так чи інакше, аварія в Чорнобилі позбавила життя тисячі людей.

Замовчування аварії

Прийшов ранок. Пожежа палала. На станції – пекло, а в Україні – все спокійно, ніби нічого не сталось. Ніякого оповіщення населення про радіаційну загрозу, ніякого попередження. Радіо, телебачення, преса – всі мовчать про страшну катастрофу.

Уряд СРСР, очевидно, намагався приховати трагедію та її масштаби від світу через нав’язливу ідею секретності. Та не вдалося. Наступного дня, 27 квітня, у Швеції на АЕС Форсмарк відзначили аномальне підвищення рівня радіації і знайшли радіоактивні частинки. Після того, як із станції вивезли всіх людей, з'ясували, що викид відбувся не на шведській станції. Після пошуків витоку радіації стало зрозуміло, що в західній частині СРСР існує серйозна ядерна проблема.

Таким чином, інформація про радіацію прийшла не з СРСР, як мало би бути, а з Форсмаркської АЕС – за 1100 км від місця аварії. Повідомляли про Чорнобильську катастрофу й розповідали про небезпеку, викликану, аварією й інші європейські та американські ЗМІ.

Під тиском міжнародної спільноти перше офіційне повідомлення в СРСР зробили аж 28 квітня але і в ньому майже не повідомлялось про масштаби проблеми. Склалось враження, що загрози немає, а проблема локальна. А в цей час у всіх містах СРСР готувались паради і демонстрації на честь 1 травня. Як пояснювали дві доби злочинного мовчання чиновники пізніше, вони не хотіли піднімати паніку серед населення. Хоча в Києві, наприклад, в день, коли на вулиці міста вишли тисячі людей, рівень радіації перевищував фоновий в кілька десятків разів.

Евакуація

На місце аварії 26 квітня 1986 року приїхала урядова комісія на чолі із заступником Голови Ради Міністрів СРСР Б. Щербиною. Після оцінки масштабів радіоактивного забруднення, фізики, передчуваючи, що динаміка подій змінюватиметься не на краще, наполягали на обов'язковій евакуації, їх підтримали медики. Нарешті Борис Щербина прийняв рішення про евакуацію, про яку було офіційно оголошено 27 квітня об 11 годині ранку, а почалася вона в 14.00. Людей попередили мати при собі документи, необхідні речі й, по можливості, їжу на три дні…

Ось так евакуація населення з територій, що зазнали забруднення, стала початком великої соціальної проблеми для держави. Першими пережили її мешканці м. Прип’ять – було вивезено 49 360 осіб. За 2-3 травня було евакуйовано 10 тисяч осіб у межах 10-ти кілометрової зони, а за 4-7 травня – населення ще 59-ти населених пунктів України та Білорусі. За період з 14 травня до 16 серпня 1986 року було додатково евакуйовано 15 населених пунктів, у тому числі 8 – Київської області та 7 – Житомирської області. У цілому до кінця літа 1986 року з 81-го населеного пункту України було евакуйовано 90 784 особи, в основному сільського населення, у більшості своїй старшого віку. Для них було побудовано 11 тисяч будинків садибного типу та 402 об’єкти соціально-культурного призначення. Частина мешканців міст Прип’ять та Чорнобиль переселилися до Києва та Чернігова. Так у 1986 році розпочалася нова епоха у житті багатьох людей.

Залучення сотень тисяч рятувальників

На початковому етапі зусиль з мінімізації наслідків величезного викиду радіоактивних речовин до робіт залучали велику кількість людей різного фаху та соціального стану: військових, військовослужбовці строкової служби, шахтарів, науковців, водіїв, медиків тощо.

Пізніше, влітку 1986 року і далі, величезний обсяг робіт виконували залучені вільнонаймані працівники. За неповними даними, через майданчик Чорнобильської АЕС пройшли понад 600 тисяч осіб, багато з яких стали джерелом проблем для своїх родин (хвороби, алкоголізм, психічні розлади, самогубства та інші).

?У післяаварійний період виникла низка об’єднань громадян, зокрема всесоюзний «Союз Чорнобиль», який з 1991 року трансформувався у міжнародний та «Союз Чорнобиль України». 26 квітня 1996 року було створено Чорнобильський центр з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології.

Наслідки аварії

Забруднення повітря, ґрунтів, води – загроза здоров'ю десятків і сотень тисяч людей: такі результати аварії на Чорнобильській АЕС.

Аварія на Чорнобильській АЕС спричинила значні економічні, медичні, екологічні, морально-політичні наслідки для України, Білорусії та багатьох країн Європи.

Категорії населення, які сформувалися в післячорнобильські роки, – ліквідатори (учасники ліквідації аварії) та постраждале населення – мають визначений юридичний статус та певну систему пільг і компенсацій за матеріальні втрати та втрату здоров’я. Вони знаходяться під наглядом закладів охорони здоров’я.

За статистичними даними у період 1990-2012 років частота раку щитовидної залози учасників ліквідації наслідків аварії в 1986 і 1987 роках у 5 разів вища очікуваного рівня, в евакуйованих – у 4,3 рази, у жителів радіоактивно забруднених територій – в 1,3 рази.

Світова спільнота, державні і громадські структури країн світу надають Україні допомогу як в оздоровленні населення, в першу чергу – дитячого, так і в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи: медичним устаткуванням, медикаменти жителям забруднених територій, вивченням медичних і екологічних наслідків, гуманітарною допомогою тощо.

Подальша  доля Чорнобильської  АЕС

Після такої страшної аварії влада не зважилася на припинення роботи станції. Протягом 1986-1987 років була відновлена робота першого, другого та третього енергоблоків, однак будівництво п’ятого та шостого припинили.

З 1990 р. у влади зароджується думка, що ЧАЕС варто зупинити, адже там стаються періодичні пожежі. Але згодом цю думку відкидають (бо, як завжди, на це немає грошей). І тільки під впливом світової громадськості було прийняте рішення про остаточне виведення з експлуатації ЧАЕС. 15 грудня 2000 р. о 13 год. 17 хв. станція припинила генерацію електроенергії.

Основним джерелом фінансування заходів з підтримки ЧАЕС у безпечному стані залишається Державний бюджет України, проте тут було реалізовано й багато міжнародних проектів.