Марія Оксентіївна Примаченко (1909–1997) — українська народна художниця, найяскравіша представниця «наївного мистецтва», лауреатка Національної премії України імені Т. Шевченка. Марія Оксентіївна дивовижно об`єднала у своїй творчості і живописну графіку, і графічний живопис. Усі елементи утворюють своєрідний орнаментальний рух зі своїм ритмом і формами. Твори Марії Примаченко — це згусток емоційних вражень від народних пісень, казок, легенд, це глибинні традиції укра­їнської міфології, своєрідна прамова українців. Про свою творчість Марія Оксентіївна говорила просто: «Це ж у нас на Україні віками робилося».

Марія Оксентіївна Примаченко все своє життя прожила в с. Болотня Київської області. Там же й народилася 12 січня 1909 року у родині визнаної майстрині-вишивальниці Параски Василівни та теслі Оксентія Григоровича. У ранньому дитинстві, десь у 7–9 років, Марія важко захворіла на поліомієліт, згодом розвився параліч ноги. Тому дівчинка стала не по-дитячому серйозною та спостережливою, вчилася у своєї матері-вишивальниці народному ремеслу.

Марія почала творчий шлях із розпису власної хати, адже першим об'єктом малювання стала домашня піч, яку Марія розпи­сувала кольоровою глиною. Потім з’явилися жар-птиці, казкові звірі та квіти. Сусіди запрошували дівчинку розписувати їхні оселі. Подивитися на ці малюнки приїздили з навколишніх сіл. Через хворобу художниця здобула лише чотирирічну освіту. У підписах до картин вона практично не ставила розділових знаків, користувалася народним наріччям. Зате Примаченко однаково вправно малювала обома руками.

Певну художню освіту Марії Оксентіївні допомогла здобути майстриня-ткаля з Києва Тетяна Флора, яка в 1930-х роках запросила Примаченко в експериментальну майстерню, що працювали в Київському музеї українського мистецтва. Там її творчість стала більш різноманітною: Марія малювала, вишивала, захопилася керамікою. 1936 року експериментальну майстерню реформували в Школу народних майстрів, яку вона і закінчила. У цей період життя Марія намалювала картини «Бичок на прогулянці», «Синій лев», «Рябий звір», «Червоні ягідки» та інші. Зображення тваринного світу вирізняється фантастичними, казковими, фольклорними мотивами.

У Києві Марія познайомилася з багатьма художниками і дуже дивувалася, що їм подобаються її роботи. 1936 рік став знаковим у кар'єрі художниці. Тоді відбулася Всеукраїнська виставка народного мистецтва, де експонували її «Звірів з Болотні».  Їй присудили диплом I ступеня. Незабаром її роботи з'явилися на всесоюзній виставці в Москві, а 1937 року — на міжнародній виставці в Парижі, а потім — уже і у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Виходили статті в періодичних виданнях. Музеї почали купувати роботи художниці.

На жаль, творчий підйом закінчився з початком війни. Марія повернулася в рідну Болотню. Її коханий, якого одним з перших забрали на фронт, так і не побачив новонародженого сина. Загибель коханого стала страшним ударом, який відібрав бажання займатися творчістю.

Марія повернулася до улюбленої справи наприкінці 1940-х років. Щоб заробити грошей, Примаченко шила оригінальні весільні сукні жителям своєї місцевості, правда, у цікавий метод: фасон і крій вона вибирала «на око», а ножицями не користувалася — просто рвала тканину. Художниця іноді малювала, а створене продавала за копійки.

У 1960 році під час Декади українського мистецтва й літератури за картини, що експонувалися на виставці декоративно-прикладного мистецтва, Марія Примаченко була нагороджена орденом «Знак пошани». З того часу життя змінилося на краще: знову з'явилися публікації в пресі, а районна рада спорудила видатній землячці новий цегляний будинок. Тому й оптимістичним і світлим став наступний цикл її творів  «Людям на радість», який об'єднав картини «Соняшник», «Синій вазон з квітами», «Жар-птиця», «Голуб на калині», «Павич у квітах», «Лев» та інші. Популярність повернулася до Марії Приймаченко в 1963 році, коли київська творча молодь влаштувала народній художниці авторську виставку. Про неї знову узялися писати, а мисткиня створювала шедеври: «Звірі в гостях у лева» (1963), «Соняшники з бджолами та горохом» (1963), «Щур у дорозі» (1963), «Соняшник життя» (1963), «Чорний звір» (1963). У 1966 році за серію картин «Людям на радість» отримала Державну премію ім. Т. Г. Шевченка.

Героями картин художниці були «болотнянські звіри» (собаки, бики, сороки, екзотичні (крокодили, слони, леви, папуги) або ж казкові (Горботрус, волезаха, Смихородя)). Особливою темою творчості видатної художниці є химерні хижі й веселі тварини: «Зелений слон», «Одинокий лев», «Крокодил на дереві», «Древня мавпа», «Тигр, що сміється», «Українська кобра», «Мільярд років, як цього немає». Марія на звороті кожного твору обов'язково писала свої пояснення, не менш й наївні, ніж її малюнки. Наприклад, «Рожевий ведмідь, що по лісу ходить і людям зла не робить», «Дикий борсук. З носу вогонь горить, з пащі ікла тирчать, а він не страшний, хороший».

З середини 60-х років замість переважно казково-пташинних композицій Марія Примаченко демонструє на виставках картини на побутові сцени: «Весілля», «Катерина співає пісню», «Роман і Оксана», «Галя на весілля запрошує» та інші. Згодом, 1968, вона працювала над ілюстраціями до дитячих книжок. У співпраці з Михайлом Стельмахом проілюструвала дитячі книжки «Журавель» та «Чорногуз приймає душ». Ілюструвала українські народні дитячі пісні «Ой коники-сиваші».

Не виїжджаючи з поліського села, Марія Оксентіївна була безпосередньою учасницею всього, що відбувалося навколо. З часом почала створювати малюнки, прив’язані до однієї серії, зокрема «кукурудзяну серію», а також «космічну серію»: «Перший птах полетів у космос», «Космічний кінь», «Квіти ракети».

У 1980-ті роки створила цикл на тему «Атомна війна — будь проклята вона».

Під час аварії на ЧАЕС, коли рідне село потрапило у 30-кілометрову зону евакуації, вона залишилася із сином і намалювала картину, на якій корова в бахілах їсть отруєну радіацією траву. У композиції «Отаким снився четвертий блок По ньому будуть рости квіточки А будуть нести діточки квіточки Як пам’ятник буде навік коло нього Будуть прилітати голубочки наші герої Спасли нас пішли від нас» (1988) мисткиня створила своєрідний пам’ятник десяткам тисячам ліквідаторів аварії, які загинули 1986 або пішли із життя пізніше.

За видатні заслуги у 1970 їй було присвоєно звання заслуженої, а у 1988 — народної художниці України. Єдиним учнем її творчої школи був син Федір Примаченко, також майстер «наївного мистецтва».

1998 року народна художниця, майстриня народно-декоративного розпису Марія Оксентіївна Приймаченко померла.

За 89 років життя художниця створила понад 650 робіт. На своїх картинах зображувала чарівних неіснуючих тварин, квіти та сюжети з селянського побуту. Її неповторна творчість вийшла далеко за межі України і стала в ряд найвищих досягнень світової художньої культури XX сторіччя. Картини художниці виставляли на експозиції всесвітньої виставки у Парижі, її твори побували у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Ім’я Марії Примаченко внесли до Всесвітньої енциклопедії мистецтва. Її роботи зачаровують неймовірно доброю фантазією, точним, своєрідним колоритом і таємничою майстерністю.

Список використаних джерел:

1. Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності: 1841-2008: навч. посібник / ред.: А. П. Коцюра, В. П. Коцюра, Н. В. Терес. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2010. – 688 с.

2. Музей українського народного декоративного мистецтва: альбом / авт.: А. Ф. Вялець, Л. С. Білоус [та ін.] ; фотозйомка М. К. Андреєва. – Київ : Мистецтво, 2009. – 352 с.

3. Що потрібно знати про художницю Марію Примаченко // VOGUEUA : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://vogue.ua (дата звернення 08.01.2024). – Назва з екрану.