Щорічно в четверту суботу листопада в Україні відзначається День пам’яті жертв голодоморів – однієї з найпохмуріших сторінок історії України. Цьогоріч це 27 листопада.

Офіційне вшанування пам’яті жертв голодомору, в тому числі визнання його геноцидом українського народу, розпочалося за ініціативи української діаспори у США та Канаді. У 1988 році Конгрес США, а у 1989 році Міжнародна комісія юристів офіційно визнали Голодомор 1932-1933 років актом геноциду проти української нації. В Україні День пам’яті жертв голодоморів запроваджений згідно з Указом Президента України у листопаді 1998 року.

28 листопада 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу.

---

Україна була надзвичайно важливим в економічному, політичному, геостратегічному плані регіоном радянської імперії. Вона розглядалася більшовиками як величезна ресурсна база. Проте національна революція 1917-1921 років, а потім і українізація вплинули на зростання національної свідомості селянства, яке в 1926 році становило 80,8% усього населення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УРСР).  В Україні розвивалася власна модель фермерського господарства – хутірна система.

Сільське населення республіки залишилося живильним середовищем українського патріотизму, джерелом самостійницьких прагнень, чинило впертий спротив колективізації, хлібозаготівлям, радянізації. Головною у відносинах між владою та українським селянством стала дилема особистої свободи та комуністичного примусу. Україну охопили численні повстання, в 1920-1921 роках тут діяли сотні загонів, які об’єднували десятки тисяч повстанців.

Однак поступово радянський режим зміцнився. Наступ на українське село розпочався з ліквідації кращих селянських господарств, що підпали під визначення "куркульських". Проти заможних господарів з 1928 року почалися жорстокі репресії, значну частину «розкуркулених» депортували на Північ, Урал та в Сибір, де на багатьох з них чекала смерть. У 1929 році розгорнулась масова колективізація, що знищувала споконвічний устрій одноосібного господарства на селі. Вступаючи до колгоспу, кожна селянська родина змушена була віддавати весь свій сільськогосподарський інвентар, коней, корів, овець. У селянина відбирали найдорожче – батьківську землю. До кінця 1932 року було колективізовано близько 70% господарств, понад 80% посівних площ України.

Більшовицька політика викликала опір в українських селян. Навесні 1930 року селянські протести і повстання набувають масового характеру. Коли більшовики зіткнулися з опором селянства, вони застосували жорстоку розправу шляхом повного вилучення продовольства, блокади сіл та цілих районів, забороною виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресій супроти незгодних. Штучний голод призвів не лише до демографічних втрат, а й до морально-психологічних змін у свідомості нації – він приніс на українську землю страх, наслідки якого відчутні до сьогодні.

Голодомор 1932-1933 років – одна з найстрашніших трагедій у новітній історії українського народу, жорстокість якого полягає у тому, що голод не був наслідком стихійного лиха, посухи або неврожаю, він став результатом навмисної політики більшовицького режиму й забрав мільйони життів наших співвітчизників. Хліб в Україні був. Радянський уряд масово продавав зерно за кордон. В Україні на повну потужність працювали спиртові заводи, переробляючи дорогоцінне зерно і картоплю на спирт і горілку, які також експортувалися. Для вилучення продовольства створювалися спеціальні загони з активістів – так званні «буксирні бригади», які ходили по сільських обійстях і здійснювали обшуки.

Голодомор (голодний мор), штучно організований у 1932-1933 роках, був геноцидом українського народу. Згідно зі статтею 2 Конвенції геноцидом визнаються дії, які вчиняються «з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку», зокрема через «навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на її повне чи часткове фізичне знищення».

Роки державної незалежності України стали часом складного усвідомлення причин, перебігу та наслідків національної катастрофи українців. Проблема голодомору знайшла широке висвітлення у дослідженнях українських і зарубіжних науковців. Постійно розширюється коло історичних джерел, які вводяться в науковий обіг. Проведено значну роботу зі збирання та оприлюднення спогадів жертв і очевидців голодомору.

18 лютого 1952 року народився Джеймс Мейс – американський історик, політолог, дослідник Голодомору в Україні 1932-1933 років. Жив і працював в Україні у 1993-2004 роках. Саме завдяки його дослідженням світ дізнався про голодомор в Україні.

Кров холоне в жилах, коли читаєш спогади очевидців. Замучені голодом люди помирали, їх не було кому ховати. Їх просто вивозили за місто чи село, складали в ями і закопували. Їм не ставили поминальних свічок і хрестів, їх не проводжали рідні… Проте, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи людське єство. Голод притуплював моральність. Подекуди траплялись випадки канібалізму. Україну охопили тиф, дизентерія та іншими інфекції – супутники голоду та фізичного виснаження.

Безпосереднім свідченням голоду є статистичні відомості про природний рух населення, його смертність, книги метричних записів. Відомо, що органи ДПУ змушували секретарів сільських рад, ЗАГСів знищувати метричні книги, фальсифікувати відомості про смертність. Об’єктивна статистика про справжню кількість жертв голоду нині відсутня. До 1 грудня 1932 року облік жертв голодомору ніхто не вів. Крім того, статистика смертності велася до 15 квітня 1933 року, а потім її за командою П. Постишева припинили. До того ж всі дані про смертність суворо засекречували. Саме тому не можуть історики дотепер підрахувати справжню кількість жертв голодомору. А ще було знищено більш-менш об’єктивне джерело статистики – перепис населення за січень 1937 року, яке показало зниження населення в країні на 15 мільйонів осіб. Жахіттям голодомору була надзвичайно велика смертність серед дітей. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіло майже дві третини учнів. Учасників перепису було репресовано. Різні джерела називають різні цифри жертв голодомору в Україні. У 2006 році СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про голодомор. Більшість фахівців нині сходяться на думці, що прямих і непрямих втрат населення України під час голоду 1932-1933 років було понад 10 мільйонів.

Упродовж тисячоліть український народ зберігав глибоку релігійність і повагу до християнських традицій. Голодомор поклав край свободі віросповідання. У 1931-1936 роках в Україні закрили щонайменше 5170 церков. Багато з них перетворили на зерносховища. З роману Уласа Самчука «Марія»: «У церкві повно хліба, зібраного, зсипаного, вичавленого з земної утроби, вирваного з кулака селюка, видушеного з живота ридаючої дитини.

Зашарані, кострубаті обличчя, жадібні погляди рвуться до похиленого хреста на церкві. На нім хліб. Напис сонцем горить, напис міліонів уст, мозків, шлунків, кістлявих, хижих, гостропальких рук. Громоголосно звучить глевка смакота хліба, крає мозок і поволі обертає кусники у липких гарячих пальцях».

У серпні 1932 року під приводом того, що розкуркулені селяни та «інші антисоціальні елементи» розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна. Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом’якшувальних обставин – 10 років ув’язнення. Засуджені не підлягали амністії. За каральним документом закріпилася народна назва «Закон про п’ять колосків», оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці. За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 тисяч осіб. Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 роки.

У 1920-30-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства. У роки голоду потрапляння колгоспів, сіл і цілих районів на «чорну дошку» означало вирок його жителям: повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборонялася торгівля, вивозилися із крамниць товари, не дозволялося перемелювання зерна на муку. На селян накладалися натуральні штрафи, у селах проводилися політичні чистки та репресії .

Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Сільрадам було наказано при реєстрації смерті не вказувати її причину. Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. Практично до кінця 1980-х років в СРСР офіційно заперечувалася наявність Голодомору та його жертв у 1932-1933 роках. Однак приховати цей страшний злочин не вдалося. Люди, що пережили трагедію, зберігали пам'ять про неї та намагалися донести правду до наступних поколінь. Величезний внесок у збереження правди про Голодомор зробила українська діаспора. Комуністичним ідеологам після десятиліть заперечень довелося визнати факт голоду і відкрити радянські архіви для досліджень.

Щороку в цей день о 16.00 по всій країні оголошується хвилина мовчання і люди ставлять на вікна запалені свічки.