Новини ЦБС Централізована бібліотечна система Хмельницької міської територіальної громади Новини ЦБС Централізована бібліотечна система Хмельницької міської територіальної громади
    Про ЦБС
    Бібліотеки
    Читачам
    Ресурси бібліотек
    Віртуальні виставки
    Наша Україна
    Наше місто
    Літературна світлиця
    БібліоЖиття
    Фотогалерея
    Відеогалерея
    Проєкти та програми
    Контакти
    Карта сайту




    Пошук по сайту

     

    Хмельницька міська рада

     

      Головна » Про ЦБС » Новини ЦБС
    Шарль Перро - основоположник жанру літературної казки
    Підготувала Галина Єсюніна, завідуюча відділу ІТ та ЕР
    12 Січня 2023 р.

     

    12 січня 1628 року народився Шарль Перро – французький письменник, поет і критик, основоположник жанру літературної казки, завдяки якій він увійшов в історію. Є автором дуже популярних і всесвітньо відомих казок, на яких виросло не одне покоління дітей в усьому світі – «Кіт у чоботях», «Попелюшка», «Спляча красуня», «Червоний Капелюшок», «Синя Борода», «Вісляча Шкура», які увійшли до збірки «Казки матінки Гуски».


    Раннє дитинство

    Великий казкар народився в Парижі у сім’ї П'єра Перро, вихідця з сім'ї буржуа, який здобувши гарну освіту, став успішним, багатим і впливовим адвокатом паризького парламенту. Мати – уроджена Пакетт Леклерк – походила з дворянського стану і була дуже багата. Вона принесла чоловікові великий посаг, чим зміцнила матеріальний добробут родини.

    Коли Шарль буде писати свої «Мемуари», розпочне їх словами:

    «Я народився 12 січня 1628 року разом із братом-близнюком, який народився за кілька годин до мене і помер через шість місяців».

    Все життя він ніс у собі цей трагічний спогад і вважав смерть брата важливою подією свого життя. Наодинці Шарль відчував невпевненість, ніби залишився без опори, і тому, мабуть, почав розмовляти і ходити значно пізніше за своїх однолітків, був мовчазним і замкнутим, багато плакав, усього боявся та сторонився людей. Батьки навіть думали, що він не цілком нормальний, хоч і нічим не відрізняли від інших дітей – гарно одягали, возили у кареті, дарували іграшки, а товаришами його дитячих ігор були старші брати. Батько своїх дітей обожнював, тож дитинство Шарля було благополучним, проте чи міг тоді хтось подумати, що саме Шарль принесе славу сім’ї?

    Маленькому хлопчикові подобалося, коли на кухні біля величезного вогнища сиділи домочадці та обмінювалися новинами дня і якась із служниць саджала його на коліна, притискала до себе й починала розповідати чарівні казки. Особливо йому це подобалося, коли за вікном лив дощ, завивала буря чи це були довгі зимові вечори, а біля вогню було тепло, затишно і спокійно.

    Шарлю було три роки, коли у Парижі знову почалася епідемія чуми. Потім це станеться ще тричі за його життя: коли йому буде 10, 34 та 40 років. Але тоді, вперше, малюк не міг зрозуміти того хвилювання, яке охопило родину. Усі кудись бігли, метушилися, кричали, слуги витягували на вулицю речі, а незабаром няня винесла і його, одягненого в далеку дорогу. У кількох каретах із обозом возів родина Перро поспішила до селища Вірі під Парижем, де у мами був великий міцний будинок з парком.

    Батьки дозволяли Шарлю водитися із сільськими дітьми, серед яких у нього скоро з'явилися друзі – босоногі та простоволосі, обірвані та напівголі. Від них пахло потом, травами та димом. Вони вчили його ловити та смажити птахів. Разом із ними він підсушував хліб на гарячому камінні і їв його з часником. А коли виріс – навчили пити вино. Та для батька було головним те, що сільські діти та сільське повітря, чиста джерельна вода могли дати його синові лише здоров'я, як обдарували вони здоров'ям його самого та його старших синів.

    Років із шести мама почала вчити Шарля читати. Спочатку вони знайомилися з алфавітом – для цього брали кубики з наклеєними на них папірцями. Потім із кубиків почали складати слова. Батьки давно помітили, що їхній молодший син зволікав із відповідями на найпростіші запитання, повільно міркував, якщо його про щось просили, неуважно слухав. У грі з кубиками його тугодумство виявилося повною мірою. Шарль ніяк не міг зрозуміти, чого від нього хочуть, і поєднував будь-які кубики, крім тих, які потрібно, через що у батьків нерідко лопалось терпіння, він отримував стусанів й все закінчувалося сльозами.

    Проте П'єр Перро дбав про те, щоб діти здобули гарну освіту й Шарль не став виключенням. Восени 1636 року батько відвів Шарля у коледж Бове, але біля порога хлопчик зупинився і, незважаючи ні на які вмовляння, не хотів заходити всередину, тому батькові ледве не силоміць довелося затягнути сина, який плакав, у класну кімнату і посадити за стіл. Залишившись наодинці, Шарль перестав плакати, а тим часом клас наповнився дітьми й увійшов один із найкращих викладачів Парижа, королівський професор латині. «Давайте знайомитись, – весело сказав він і відрекомендувався. – Мене звати Жан Гріншер». І по черзі став піднімати діток, аби ті називали себе. Коли черга дійшла до Шарля, той ледве зміг пересилити себе і підвестися, а ось голос зрадив йому і губи стали наче кам'яні. Насилу вчитель з'ясував його ім'я, а от прізвища так і не зміг дізнатися. Тоді вчитель підійшов до хлопчика, вийняв із сумки зошита і прочитав надписане батьком прізвище, зрозумівши, що тут навчаються його старші брати. Після уроку хлопчики почали його дражнити і Шарль знову заплакав. Так почалося його навчання у коледжі, куди його віддали на пів року раніше.

    Жан Гріншер Шарля взяв під свій захист, проте не міг зрозуміти, як у таких жвавих братів міг вирости такий тихий і плаксивий. Тож перші роки навчання в колежі стали для Шарля справжнім жахом. Він боявся докорів вчителя, глузування учнів та ще й батьків, котрі вечорами вчили з ним уроки й при цьому постійно кричали та били за те, що він не може виконати найпростіше завдання. Насилу, через сльози і муки, рідні домагалися від Шарля, щоб він вивчив завдання, і на уроці він автоматично відповідав визубрене напередодні. Та якби не ця допомога батьків та братів, хто знає, можливо, дуже скоро його б вигнали з коледжу як нездатного до навчання. Через вроджену сором’язливість Шарль був самотнім, бо однолітки сторонилися його, проте й не ображали, побоюючись старших братів, які могли за нього заступитися.

    Усе змінив випадок, бо чи може краще проявити себе людина, аніж захищаючи іншу? Виявилося, що хлопчик Борен, який вчився разом з Шарлем, був у ще гіршому становищі, ніж він сам: боявся вчителів, часто або відповідав невлучно, або взагалі відмовлявся відповідати, був більше за інших битий лінійкою по пальцях. Над цим товстеньким прищавим хлопчиком з вічно мокрим носом насміхалися однокласники, з нього глузували, давали йому тумаків. Але те, що побачив Шарль, коли одного ранку заходив до воріт коледжу, невимовно обурило його. Троє хлопчаків кинули Борена в багнюку й жорстоко над ним знущалися. І раптом Шарль кинувся на кривдників, які цього зовсім не очікували. Він кусався, дряпався та видирав волосся. Кривдники, не очікуючи такої відсічі, розгубилися й відступили.

    Раптова сміливість Шарля продовжилась і на першому уроці. Він не тільки вперше сам підняв руку, а й блискучою латиною переказав Плутарха, за що отримав найвищий бал. Відтоді Шарль більше не отримував середніх оцінок – лише найвищі! Як зазначає історик Філіп Арьєс, шкільна біографія Перро – біографія типового відмінника. За час навчання ні він, ні його брати жодного разу не були биті різками – випадок на той час винятковий.

    З цього і почалася міцна дружба Шарля з Бореном, яка практично зцілила їх обох: Борена – від безпомічності, Шарля – від боязкості. Через таку дивовижну метаморфозу особливі успіхи Шарля були у філософії, він полюбив диспути. Цьому мистецтву його вчив батько, який вважав, що майбутній адвокат має вміти відстоювати свою думку. А ще Шарль захопився поезією – справою, яка займе чільне місце у його творчості.

    Юність

    Перро міг би блискуче закінчити колеж. Однак у 1644 році цей навчальний заклад йому довелося покинути, бо разом зі сміливістю до нього прийшла жага сперечатися, через що одного разу він встав і вийшов із класу, за ним слідом пішов і Борен. Після роздумів хлопці прийняли рішення не повертатися більше до класу, а вчитися самостійно. Довгих шість років тривали посилені заняття за власною програмою.

    Після серйозної розмови з батьком, під час якої Шарль заявив, що він із задоволенням піде його стопами, він всю весну 1651 року готувався до здачі ліценціата з права. Батько допомагав синові опановувати премудрості юридичної науки, хоча його здоров'я до цього часу сильно похитнулося. У липні настав час їхати на іспит з права до Орлеанського університету, куди разом із Шарлем вирушили ще двоє молодих людей. До Орлеана вони під'їхали пізно ввечері. Важко сказати, кому саме спало на думку негайно, вночі, йти складати іспит. Однак о десятій годині вечора вони постукали у двері закладу. Лакей, дізнавшись мету пізнього візиту, запитав, чи є у них гроші, й отримавши позитивну відповідь, впустив їх і пішов будити докторів (їх було троє).

    Почергово кожному ставили запитання. Зрозуміло, що відповідаючи на них, кожен говорив купу всякої нісенітниці. Проте екзаменатори заявили, що вже понад два роки вони не екзаменували таких талановитих молодих людей, які б стільки знали. Повернувшись у Париж, вже 27 липня 1651 року всі троє були зараховані адвокатами.

    Шарль досить успішно захистив дві справи. Проте у 1652 році помер його батько й більше ніхто не наполягав на тому, щоб Шарль працював саме адвокатом, до того ж світ адвокатури не захопив його і він помітно втратив до неї інтерес.

    Січневий вечір 1654 року Шарль запам'ятав на все життя: була визначена його доля. На сімейній «раді» вирішувалося, що робити далі. П'єру запропонували купити відмінну посаду – головного збирача фінансів Парижа. І він прийняв її зі схвалення матері та братів. Щодо Шарля було вирішено, що він допомагатиме братові. Так тривало десять років.

    Найбільше часу вони проводили у Вірі, особливо Шарль. У нього було не так вже й багато обов’язків, а тому він знову взявся за навчання. Цьому сприяла як атмосфера будинку, так і чудова бібліотека, куплена братом у спадкоємців абата де Серізі, члена Французької академії. Шарль був щасливий перебувати серед таких чудових книг і почав складати вірші. Абат любив літературу та купував як древніх авторів, так і всі новинки сучасної прози та поезії. Для бібліотеки було відведено дві найбільші кімнати на другому поверсі. Книжок було так багато, що Шарль не одразу зміг навіть перерахувати їх, до того ж він вперше так близько познайомився з аристократичним напрямом у літературі французького бароко XVII століття. Тепер він міг прочитати сонети, станси, послання, балади, рондо поетів Вуатюра, Ґюї де Бальзака та інших. Бібліотека коштувала дорого, але П'єр не поскупився, думаючи не тільки про себе. Купуючи книги, він думав і про братів, насамперед про молодшого – Шарля, тож був задоволений тим, що часто заставав Шарля за читанням.

    У 1657 році Шарль, як і раніше, працював прикажчиком у брата. В його обов’язки входило суворо вести облік осіб, які з тих чи інших причин затримували сплату податку. У супроводі двох сильних чоловіків один чи два рази на місяць він їздив Парижем і відвідував боржників. Робота була нервова, розмови з боржниками не покращували настрою, тож з роботи Шарль повертався втомленим. Зрештою П'єр пожалів брата і найняв нового прикажчика, а Шарлю надав повну свободу. Той вирішив повністю присвятити себе літературі. Мине кілька років, і саме вона відчинить Шарлю двері Лувру.

    А тим часом мати почувала себе щораз гірше. Її мучив виснажливий кашель, а іноді на хустці з'являлася кров. Сини вирішили перевезти її у Вірі, де їй завжди дихалося легше, та й атмосфера рідного гнізда заспокоювала. Тут вона й померла та була похована поряд із батьком. А після похорону сюди запросили нотаріуса та розділили майно Пакетт Леклерк без сварки. Будинок у Вірі дістався П'єру, який нещодавно якраз одружився, а Шарль взяв свою частку грошима. П'єр залишив молодшого брата біля себе, запропонувавши йому зайнятися реставрацією старої будівлі. Шарль взявся за будівництво з таким натхненням і досяг при цьому таких успіхів, що про його здібності як архітектора заговорили навіть у Парижі.

    Робота у Луврі

    Людовік XIV одружився з інфантою Марією-Терезією, дочкою іспанського короля Філіпа IV. Запорукою цього шлюбу мав стати вічний мир між Францією та Іспанією, яким, нарешті, закінчилася багаторічна війна. Шарль серед багатьох поспішив відгукнутися на цю подію. Він написав оди «На одруження короля» та «Про мир» й дав їх почитати Жану Шаплену, старому, заслуженому поетові. Шаплен давно цікавився творчістю поета-початківця. Йому так сподобалися обидві оди, що він показав їх у Луврі. Твори було помічено.

    У той час, коли в королівському палаці постійно відбувалися пишні й розкішні свята, спасаючись від голоду, натовпи жебраків заполонили міста Франції. Найбільше короля бентежили не лиха народу, а опозиційні настрої серед інтелектуальної еліти Франції – вчених та літераторів, котрі критикували й висміювали внутрішню політику країни. Король же потребував літератури зовсім іншої. Він доручив міністрові Кольберу, фактичному голові уряду, підтримати лояльну йому літературу – роялістську, тобто «королівську», яка б підіймала авторитет королівської влади й у Франції, і за кордоном. Кольбер вирішив створити невеликий комітет літераторів. Для Шарля Перро нарешті настав довгоочікуваний день – його викликали в Лувр для зустрічі з Кольбером, котрий влаштував йому справжній іспит. Нарешті він вручив Шарлю папір, чорнильницю та перо і попросив тут же, у сусідньому кабінеті, написати щось про політику короля в галузі культури. Шарль упорався.

    Він добре запам'ятав завіт батька: той, хто хоче йти вперед, зобов'язаний потурати своєму впливовому покровителю і завжди казати лише те, що йому приємно. Він одразу зрозумів вигоду від дружби з великим поетом Шапленом. Завдяки його протекції він увійшов до складу Комітету літераторів як кандидат, а загалом туди входили Шаплен, абат Бурсе та абат Кассань. Так Шарль Перро потрапив до літературного кабінету Кольбера. Йому було 35 років. Кабінет, у якому мав працювати Шарль Перро, був дуже довгим й освітлювався рядком високих стрілчастих вікон.

    За кілька днів відбулося перше засідання Комітету літераторів, котрий мав визначати тематику літературних творів, їхню спрямованість, їхній тон. Зрештою, комітет мав підтримувати тих письменників, які прославляли короля та його політику, і засуджувати тих, хто намагався щось критикувати. Така культурна політика, звичайно ж, не нова. У всі часи правлячі класи намагалися залучити інтелектуалів на свій бік та їхніми вустами прославляли політику, що проводилась в країні. Пропаганда – велика сила, значення якої добре розумів вже Генріх IV. Рішельє, наполегливо дотримуючись цієї політики, намагався по можливості об'єднати людей мистецтва й у 1635 році створив Французьку академію.

    Кольбер продовжив та розвинув ідею залучення інтелектуалів до прославляння королівської влади. За нього ця ідея досягла апогею. Невдовзі молодий Перро фактично очолив Комітет літераторів, бо Шаплен був надто старий і до того ж у всьому довіряв молодому другові, обласканому Кольбером. Робота Шарлю припала до душі. З перших днів їхньої спільної роботи Кольбер зробив його своїм особистим секретарем. Повністю відданий своєму шефу, Шарль був готовий братися за будь-яке доручення і виконувати його як найстаранніше, але найбільше Перро віддається роботі у створеному Кольбером, який щиро був переконаний у необхідності зображати короля не просто символом влади, а представником Бога на Землі, предметом страху, поваги та захоплення, «Бюро слави короля». Пізніше воно стало називатися Малою академією. Фактично її очолив Шарль Перро, який дуже швидко став людиною двору. Досконало опанувавши мистецтво придворного життя, він зумів не просто протриматись два десятки років поруч із другою особою в державі, але й поступово зосередив у руках чималу владу, адже був генеральним секретарем в Інтендантстві королівських будівель, фактичним керівником Малої академії, державним секретарем з культури, брав участь у вирішенні питань зовнішньої політики. Проте він охоче використовував владу, щоб допомагати друзям та знайомим.

    Робота у Луврі забирала у Шарля Перро багато часу. Йому доводилось не лише багато читати, аби бути обізнаним про найновіше у літературі, а й за родом своєї діяльності він стежив за розвитком різних Королівських мануфактур, особливо гобеленів, для яких іноді особисто робив малюнки та мануфактур шовкових виробів у Ліоні і гіпюру в Алансоні, а ще контролював виробництво палацових меблів. Але й надалі свої придворні обов’язки Шарль поєднував з літературною діяльністю. Він працював над створенням «Всезагального словника французької мови». Його перу належить робота «Великі люди Франції». Ним написані статті, книги, мемуари, поеми у віршах, багато поезій.

    Створення сім'ї

    Будинок, який у 1666 році Шарль Перро купив собі в Парижі, був розкішним, бо придворний сановник не міг собі дозволити жити в бідному будинку. Але він і досі не був одружений, тож мешкав у величезному будинку один, його оточували лише слуги. У 1671 році наш герой вперше закохався у Марі Пішон, вісімнадцятирічну дівчину з дуже багатої сім'ї. Інакше й бути не могло: у родині Перро звикли за всіх обставин думати про зиск, тим паче коли йшлося про одруження. У Шарля Перро воно відбулося 1 травня 1672 року. У січні 1673 року Марі народила дівчинку, яку назвали Франсуазою.

    Через десять років повної віддачі канцелярській роботі Шарль нарешті знову почав писати, 1675 року вийшла «Збірка вибраних творів». Того ж року Марі подарувала Шарлю першого сина. Його назвали Шарлем-Самюелем. 28 жовтня 1676 року у Шарля народився другий син. Його назвали ім'ям батька – Шарль. 21 березня 1678 Марі подарувала чоловікові третього сина, якого Шарль на честь свого старшого брата назвав П'єром. У тому ж році в його будинок прийшла непоправна біда – тяжко захворіла на віспу його кохана дружина Марі. Перро запрошував найкращих лікарів, обіцяв їм найвищі гонорари, але нічого не допомагало. Аби зменшити болі, лікар призначав їй все більші дози снодійного. Так уві сні вона й померла.

    Діти, яким він вирішив присвятити все своє життя, часто просять батька посидіти з ними й він розповідає їм старі французькі народні казки, намагаючись, щоб діти вловили головне: добро неодмінно має перемогти; якщо ти врятуєш когось у біді, то й тобі обов'язково допоможуть. Він завжди звертав увагу на мораль. Свою першу казку Шарль назвав «Гризельда».

    Шарль Перро все життя прожив у метушні, у справах, у постійній боротьбі за свої ідеї, але без коханої дружини, а тепер і без роботи, якій віддавав усі свої сили, Перро почувався зовсім самотнім. Шарль намагався зберегти своє місце і шукав покровителів у верхах влади, користуючись будь-якою можливістю, щоб нагадати про себе. Проте у 1679 році Кольбер захотів, щоб його син, де Бленвіль, якого звали тоді Дормуа, працював під його керівництвом і практично виконував функції Шарля Перро. А зовсім скоро Перро довелося пережити ще одне приниження – його виключили із Малої академії, де, звичайно, він із задоволенням продовжив би працювати. Та, незважаючи на віддалення від королівського двору, він ревниво стежив, за тим, що там відбувається.

    Шарль Перро суворо регламентував свій день. Ранок він присвячував дітям, виховуючи й навчаючи їх за власними педагогічними розробками. Одна з них полягала в тому, щоб навчання йшло цікаво, паралельно з грою – так, вважав він, діти краще засвоять той обсяг знань, які він збирається їм передати. А ввечері були казки. Виростаючи, старші діти все менше цікавилися ними, але молодший, П'єр, виявляв дивовижний інтерес до казок.

    «Казки матінки Гуски»

    У п’ятнадцять років П'єр гарно вчився і любив диспути, логічно вибудовуючи їх так, аби не дати противнику можливість знайти контраргументи. Звернувши на це увагу, батько запропонував йому почати писати будь-що, аби знайти та відточити свій стиль. І П'єр написав казку, яка Шарлю дуже сподобалася лаконічністю викладу. Він подарував синові зошит у чорній коленкоровій палітурці, порадивши записувати сюди найцікавіші казки з тих, які він пам'ятає. Згодом, завдяки зошитові, з’явиться видання першої збірки казок, до якої Шарль Перро ставився дуже серйозно, адже зважився на це не просто заради того, щоб потішити публіку. У передмові до збірки він мав показати, що народні казки живіші за античні міфи, сучасніші й потрібніші людям.

    У 66 років Шарль Перро публікує казки «Вісляча Шкура» та «Смішні бажання». У 1695 році виходить перше видання віршованих казок Шарля Перро з передмовою «Казки матінки Гуски». Збірка викликала величезний інтерес. Досить сказати, що лише за рік вона витримала чотири видання, її читали у всіх куточках Франції. Літературна казка перемогла та витіснила народну. Натхненний успіхом, Шарль перечитує зошит П'єра і думає про видання під його ім'ям прозових казок, щоправда, трохи доопрацювавши їх. Скільки всього казок було у зошиті – невідомо, проте батько відібрав лише вісім, маючи намір зробити з чорнового запису народної казки справжній літературний шедевр. Весь 1695 рік Шарль Перро старанно працював із зошитом, не обмежуючись лише літературною правкою. Він піднімав книги великих казкарів минулого, намагався знаходити у своїй пам'яті аналоги річкам, лісам, замкам та героям, які живуть у його казках.

    Пізньої зими Шарль запросив П'єра до свого кабінету й показав йому важкий фоліант, обгорнутий у сап'янову палітурку червоного кольору. П'єр перевернув важку обкладинку і прочитав на титульному листі виведений золотою фарбою заголовок: «Казки матінки Гуски, або Історії та казки минулих часів із повчаннями».

    Заголовок був написаний рукою Шарля та обведений гарними кольоровими віньєтками. Син дбайливо перевернув титульний аркуш і побачив не лише гарне оформлення сторінки, але й посвяту юній принцесі Орлеанській – улюбленій племінниці Людовіка XIV та підпис «Перро д'Арманкур». Батько порекомендував П'єрові подарувати книгу з п’ятьма казками принцесі, і, як він і припускав, син не лише увійшов у коло близьких друзів принцеси, а й отримав як нагороду дворянський титул. Таким вдалим був цей рік для батька та сина Перро.

    Якщо у фоліанті, який П'єр подарував принцесі, було лише п'ять казок, то до видання Шарль готував книгу, до якої входило вже вісім. Нарешті 28 жовтня 1696 року король подарував П'єру де Арманкуру привілей на видання книги «Казки матінки Гуски». Перро зрозумів, що потрапив у десятку. Перед П’єром відкривалося блискуче майбутнє. На жаль, 1696 рік був останнім щасливим роком у житті Шарля Перро.

    11 січня 1697 року збірка під назвою «Казки матінки Гуски» була зареєстрована у спільноті друкарів та видавців Парижа й нарешті надрукована паризьким видавцем Клодом Барбеном. Незважаючи на те, що книга вийшла у м'якій обкладинці для продажу з лотків, вона справила справжній фурор. Вперше люди тримали в руках книгу з тими самими казками, котрі любили з дитинства і які знали до цього лише в усній формі. Книгою зачитувалися дорослі, читали казки дітям, а ті просили знову і знову повторити їх. І красу, і таємницю цих казок люди не можуть розгадати й досі. Щодня у крамниці Клода Барбена продавалося по 20–30, а іноді й по 50 книжок і протягом року він ще тричі повторював тираж. Це було нечувано! Книжка Перро де Арманкура не лише ввела народну казку до салонів герцогів, графів, маркізів – вона позначила початок доби казок, оскільки слідом за нею у 1697 році почала з'являтися маса збірок, проте жодну з них не шукали з таким ажіотажем, як «Казки матінки Гуски» Перро де Арманкура. У передмові автор (а насправді Шарль Перро) розповідав про казки так, як до нього ще ніхто не розповідав. Звернувши увагу на народні казки, Шарль Перро відкрито виступив на стороні народу, за яким він бачив майбутнє. І він, як ми розуміємо тепер, виявився провісником.

    Родинна трагедія

    Але весною того ж року із П'єром сталася біда – він важко поранив шпагою Гійома Колля, одного зі своїх сусідів, однолітка, єдиного сина матері-вдови Марі Фур'є. Незважаючи на ретельний догляд, оплачений Шарлем Перро, він помер. 1697 рік, а потім і три наступні проходять у нескінченних позовах. Чим була викликана сутичка між П'єром і Гійомом – не відомо, оскільки дослідникам в архівах не вдалося знайти протоколу дільничного комісара з місця події, але вона не лише обірвала кар'єру П'єра Перро, а й завдала нищівного удару по батькові. Відтепер по-справжньому його цікавило лише те, що стосувалося справи сина П'єра. Починаючи з 1697 року, він не писав більше казок, але тим часом «Казки матінки Гуски» були перевидані в Голландії. Готувалося їхнє видання й у Німеччині. Завдяки цій книзі мода на казки у Франції неймовірно зросла, а поступово вся Європа вже знала та полюбила героїв казок Шарля Перро.

    У 1699 ріці, після зняття обвинувачення, П'єр Перро вступив на військову службу, а батько залишився із двома старшими синами. Але удар, завданий йому молодшим і найулюбленішим сином, виявився смертельним. Сильний, енергійний чоловік став малорухливим і лише не випускав з рук перо – продовжував писати. Цього ж року П'єр Перро загинув, виявивши відчайдушну хоробрість. Як розповіли потім його товариші, П'єр наче шукав смерті. Він рвався в саму гущу бою. У журналі «Галантний Меркурій» було розміщено короткий некролог, в якому повідомлялося, що автор книги «Казки матінки Гуски» помер.

    Загибель П'єра дуже підірвала здоров'я батька, але Шарль вирішив писати «Мемуари». 16 травня 1703 року він помер.

    До 1724 книга казок виходила під авторством П'єра де Арманкура. Потім це ім'я зникло з обкладинки, а його замінило ім'я батька.


    Філія №6
    Філія №6
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Меню для книгоманів
    • Зростаємо професійно
    • Мистецька вітальня
    • Наші видання
    • Послуги ЦБС
    Рандеву з книгою

    За останні місяці 2021 року до бібліотек ЦБС Хмельницької міської територіальної громади надійшло майже 1600 примірників нових книг. Багато творів для дітей та юнацтва, видань українських та світових письменників.

    Якому жанру літератури Ви надаєте перевагу?
    детективи
    драми
    казки
    комедії
    легенди
    ліричні вірші
    пригоди
    трилери
    фентезі
    інше

    Слідкуйте за нами у
    соціальних мережах






    © ХМ ЦБС, 2010-2024 г.
       Офіційний сайт
    Україна, м. Хмельницький, вул. Подільська, 78
    www.cbs.km.ua            kmcbs.c@gmail.com
    Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
    адміністратора, а також активного посилання на сайт.
    створення
    сайту
    Студія Спектр