Іван Петрович Котляревський
(29.08(09.09).1769-29.10(10.11).1838 рр.)
Видатний український письменник, драматург, перший класик нової української літератури, один із найвидатніших ідеологів Просвітництва в Україні, громадський діяч. Автор поеми "Енеїда" та п'єси "Наталка-Полтавка", що ознаменували початок становлення української літературної мови. Великою заслугою Івана Петровича стало звернення до невичерпних скарбів фольклору – збирав народні пісні, приповідки, казки. Слухаючи фольклорні твори, він опанував рідну мову. Крім того, І. Котляревський першим з письменників "до шевченківського періоду" в українській літературі з'єднав народну мову з епічним жанром поеми.
Народився І. Котляревський в м. Полтава у сім'ї канцеляриста міського магістрату, який згодом за заслуги отримав дворянське звання. Маленький Іван навчався спочатку в Катеринославській гімназії, а у 1780-1789 рр. – у Полтавській духовній семінарії. Особливо старанно та наполегливо опановував він гуманітарні дисципліни: мистецтво віршування, риторику, філософію та мови – латину, грецьку, французьку та німецьку. З великою зацікавленістю знайомився з творами античних авторів – Горація, Овідія, Вергілія, які охоче перекладав українською мовою. У 1789-1793 рр. працював канцеляристом, а в 1793-1796 рр. – домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах. Близько 1794 р. розпочав літературну діяльність переробкою в бурлескному стилі "Енеїди" Публія Вергілія Марона.
У 1796-1808 рр. І. Котляревський перебував на військовій службі. У складі Сіверського полку, сформованого з українських козаків, брав участь у російсько-турецькій війні 1806-1812 рр. й відзначився під Бендерами та Ізмаїлом. За відвагу та хоробрість Івана Котляревського удостоєно кількох нагород, зокрема ордена Анни IV ступеня.
В 1808 р. у чині капітана він пішов у відставку і влаштувався на цивільну службу в Петербурзі, проте через два роки назавжди повернувся на Батьківщину. З 1810 р. жив у Полтаві, був куратором Будинку для виховання дітей бідних дворян – навчально-виховного закладу, що діяв за програмою гімназії. Під час Вітчизняної війни 1812 р. він, як відставний російський офіцер, за дозволом генерал-губернатора Я. Лобанова-Ростовського, сформував у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині 5-й український козачий кінний полк (за умови, що полк буде збережено після закінчення війни як постійне козацьке військо), за що отримав чин майора.
Та незабаром любов до драматургії та театрального мистецтва, яку І. Котляревський плекав зі шкільних років, взяла гору і колишній військовий та чиновник обрав роботу за покликанням – став одним із організаторів Полтавського професійного театру, а у 1819-1821 рр. – його директором. Разом зі своїм театром І. Котляревський гастролював у Чернігові та інших українських містах. Для власної театральної трупи 1819 р. він створив п'єси "Наталка-Полтавка" та "Москаль-чарівник" (видані у 1838 та 1841 рр.), які мали значний успіх у публіки і започаткували нову українську драматургію. Герої цих п'єс – яскраві типажі українського народу, сильні духом і красиві душею.
Громадськість високо оцінила твори І. Котляревського, найбільш відомим з яких була "Енеїда". У 1818 р. І. Котляревського за його літературні заслуги обрали членом "Товариства аматорів красної словесності", а у 1821 р. – почесним членом "Вільного товариства аматорів російської словесності".
З 1827 р. І. Котляревський працював попечителем "богоугодних закладів" Полтави. На цій відповідальній посаді він зарекомендував себе як талановитий педагог і організатор освітнього процесу, що чуйно ставився до своїх підопічних, полегшуючи їхнє тяжке життя.
У 1835 р., маючи вже солідний вік, Іван Петрович пішов у відставку, проте не порвав із культурним і суспільним життям. До нього постійно зверталися за підтримкою і порадою представники різних верств населення і кожному він намагався надати необхідну допомогу. Тому з величезним сумом і болем мешканці Полтави зустріли звістку про його смерть 10 листопада 1838 р. Поховано славетного українського поета і драматурга у рідному місті.
Творчість І. Котляревського стала взірцем для багатьох українських поетів і письменників. Образи його творів живуть у графіці, живописі, музиці, мультиплікації. На сцені київського Національного академічного драматичного театру імені І. Франка вже багато років з незмінним успіхом йде бурлеск-опера "Енеїда".
Вшановуючи внесок І. П. Котляревського в українську культуру, в 1903 р. у Полтаві, а в 1973 р. у Києві, йому встановили пам'ятники. В 1952 р. у Полтаві було відкрито літературно-меморіальний музей.
У 1898 р. українська громада святкувала сторіччя від дня виходу в світ "Енеїди" . Відзначити ювілей мали спорудженням пам'ятника її автора в Полтаві – рідному місті Івана Котляревського.
То були часи суворої заборони української мови, Коли згідно з Ємським указом 1876 р. українське слово намагалися вилучити з ужитку під страхом жорстокої кари. Переслідували найкращих діячів української науки і культури.
Полтавці Панас Мирний, Г. Маркевич, Г. Коваленко та інші докладали багато сил і винахідливості, щоб спонукати міську управу ще в 1880 р. встановити пам'ятник письменникові - бодай на могилі. І вже тоді виникла думка встановити І. Котляревському величний монумент у Полтаві.
У 1898 р. Полтавська міська управа звернулася до уряду в Петербурзі з проханням дозволити спорудити пам'ятник, оголосити збирання пожертв на його виготовлення та погодити проєкт. У зверненні йшлося про пам'ятник не стільки як поету, а як дворянину, чиновнику й визначному громадському діячеві.
У відповідь було заборонено напис на постаменті українською мовою, зокрема й цитати на пам'ятнику з творів І. Котляревського і Т. Шевченка в українському правописі. І надано дозвіл на збирання пожертв лише Полтавською губернією.
У Полтавській думі були дебати не тільки про місце пам'ятника (пропонувалося п'ять місць), а й з приводу ідеї замість пам'ятника спорудити Будинок просвіти імені Котляревського. Як відомо, коштів до 1898 р. не зібрали, і пам'ятник вирішено було відкрити 1903 р.
Вибрані твори:
28.03.2013 р.
Останнє оновлення 18.06.2020 р.
Використані джерела:
-
На вічну пам'ять // Шкільна бібліотека. – 2018. – №8. – С. 95
-
Сто видатних українців : наук.-попул. вид. – К. : Арій, 2006. – 496 с.
© Хмельницька міська центральна бібліотека
Сектор автоматизації бібліотечних процесів
Підготувала: Єсюніна Галина