Хмельницька міська централізована бібліотечна система  Хмельницька міська централізована бібліотечна система
    Про ЦБС
    Бібліотеки
    Читачам
    Ресурси бібліотек
    Віртуальні виставки
      Наша Україна
      Наше місто
      Літературна світлиця
      БібліоЖиття
      Фотогалерея
      Відеогалерея
      Проєкти та програми
      Карта сайту




      Пошук по сайту

       

      Хмельницька міська рада

       
        Головна » Віртуальні виставки
      Григорій Сковорода - гуманіст, поет, філософ

      Загадкова постать великого українського мандрівного філософа, байкаря, поета й перекладача Григорія Савича Сковороди приваблювала багатьох дослідників. Сковородинські пісні, байки, діалоги, трактати, притчі, листи завершують добу українського бароко, якому його літературна й філософська творчість надала найвищий злет.

      Своєю чергою творчість Григорія Савича справила значний вплив на нову українську літературу. Письменниками-«сковородинцями» були вже її зачинателі Іван Котляревський та Григорій Квітка-Основ'яненко. Сковорода відіграв помітну роль і у творчості українських романтиків: Миколи Костомарова, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Гоголя. Наприклад, Шевченко ще з дитинства знав псалми філософа.  

      Григорій Сковорода був надзвичайно освіченою, цілісною і послідовною особистістю, володів кількома древніми мовами, зокрема й давньоєврейською, яку вивчив для поглибленого розуміння Біблії, і новими мовами, достатньою мірою орієнтувався в ренесансній та новоєвропейській філософії. Але набагато ближчі його духові були ідеї Святого Письма, античних мислителів: Сократа, Платона, Епікура, стоїків, неоплатоніків і Батьків Церкви (Климента Александрійського, Орігена тощо).

      Народився Сковорода Григорій Савич 3 грудня 1722 року в сотенному містечку Чорнухи на Полтавщині. Батько – запорозький козак, а от мати – із заможної полковничої родини Шангіреїв. Батьки відзначалися побожністю, миролюбством, гостинністю, чесністю. Вони рано примітили схильність свого сина до наук та музики. Коли хлопцеві виповнилося сім років, батьки віддали його в науку до дяківської школи, яких у Чорнухах було на ту пору три.

      Восени 1734 року Григорій – жвавий, допитливий, здібний до навчання хлопець – вступив до Києво-Могилянської академії, яка переживала час свого розквіту. Курс був розрахований на 12 років. У класі фари вчили читати й писати по-латинськи, по-польськи та по-слов'янськи. У наступних класах: інфіми (етимологія, синтаксис латинської мови, арифметика й катехизис), граматики (складніші питання синтаксису, твори Цицерона й Овідія) та синтаксими (стилі латинської ораторської прози, латинська поезія). У класі поетики вчили писати віршовані твори різних жанрів, а також давали знання з міфології, географії та біблійної історії. Тоді ж таки Сковорода почав вчити грецьку, німецьку й гебрайську мови. У наступних класах Сковорода пройшов клас риторики (інтенція, стилістика, композиція тощо) та філософії (діалектика, логіка, етика, фізика, метафізика). Григорій легко опановував усі академічні премудрощі й був першим серед учнів академії.

      На той час для багатьох студентів Києво-Могилянської академії навчальний курс розтягувався на довгі роки. Навчання було безплатним, але стипендій не існувало, й учням із бідних родин, які мешкали здебільшого в академічній бурсі (гуртожитку), доводилося заробляти на проживання самим. Багато з них співали в церковних хорах, наймалися домашніми вчителями тощо. Ще однією причиною цього було те, що у далекому Санкт-Петербурзі начальник придворної півчої капели ієромонах із Києва Іосиф пильно стежив за своєчасним поповненням царського хору новими молодими голосами. До придворної капели набирали юнаків з усіх губерній, але насамперед із «співучої Малоросії».

      Григорій Сковорода мав красивий голос – альт. І от через кілька років навчання, восени 1742 року, пройшовши конкурсний відбір у Глухові (випробування в церковному співі та в співі на «італійський манір»), він став співаком придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни. Відтоді й до кінця серпня 1744 року він мешкав у Санкт-Петербурзі та Москві.

      Імперська Росія – сувора й невблаганна доля багатьох талановитих українців. У той час, у середині XVIII століття, вона дедалі міцніше приборкувала Україну, придушувала її вільний дух, забирала з Києва – то батогом, то медяником – видатних учених, і для багатьох молодих людей закордонні маршрути замінилися на поїздки до Петербурга та Москви.

      От і Григорій Сковорода приїхав до Санкт-Петербурга, де для нього усе було новим, невідомим, проте люди виявилися знайомі, свої. У Санкт-Петербурзі Григорія зустрів його дядько Гнат Кирилович Полтавцов, якого забрали з Чорнух до столиці ще десяток років раніше. Він же, такий знайомий і незнайомий родич, що поважно виступав у розшитому золотому каптані й напудреній перуці, показав племінникові та його новоприбулим друзям їхні кімнати для проживання в Зимовому палаці, бо ж облаштування царициної челяді, стеження за порядком і внутрішнім розпорядком входило в його обов'язки як камер-фур'єра імператорського двору. Начальником капели під час перебування при дворі Сковороди був київський ієромонах Іосиф. У 1742 році до Санкт-Петербурга був терміново викликаний учитель Сковороди з Києво-Могилянської академії Симеон Тодорський, який мав навернути з лютеранства у православ'я привезеного із Кіля племінника цариці Петра Карла Ульріха, проголошеного наступником царського престолу. Майже рік, проведений у Москві, під час коронації Єлизавети Сковорода теж перебував у близькому оточенні, адже три чверті викладачів Московської слов'яно-греко-латинської академії були вихідцями з України.

      Перед обдарованим і освіченим Григорієм Сковородою, що волею долі опинився при дворі, відкривалися блискучі перспективи. Але його цікавили не придворні забави, розкіш та інтриги, хоч і був строгий розпорядок: щоденні виснажливі репетиції, найсуворіша дисципліна і цілковита слухняність. Учорашнього київського спудея (так тоді називали студентів) почало обтяжувати його становище. Хутко все тут надокучило – і дзеркальний полиск палацових паркетів, якими ходити треба в рабському напівпоклоні, й щоденні плітки, котрі замінювали книги грецьких і античних авторів. Кортіло назад – до книг та диспутів, до ще не опанованих філософських та богословських творів, які тут, у Петербурзі, нікого не цікавили. Молодий Григорій Сковорода вирішив: свобода вища за позолочене вбрання, за багатий стіл із вином і солодощами; знання, пошук істини значніші за спів і музику, хоч і не збирався полишати флейту, пісню та поезію.

      Чув, лаштується цариця взяти капелу у свою подорож до стольного Києва. І Сковорода подав «прошеніє» на подальше його навчання в Києво-Могилянській академії. Шкода було відпускати гарного співака, а по тому, як відпустили, указом імператриці був підтверджений його музичний талант присвоєнням чину «придворного уставника», тобто регента, керівника хору. Наприкінці літа 1744 року Сковорода в складі почту імператриці прибув до Києва і відновив навчання в класі філософії в Києво-Могилянській академії. Товаришам по бурсі про своє служіння в капелі розповідати не любив.

      Київська академія була зв'язана тисячами ниток і сотнями доріг із відомими університетськими центрами Європи. Шляхами Європи, від університету до університету, мандрували веселі, завзяті й жадібні до знань студенти. Шукати мудрості за кордоном, продовжити навчання в європейських школах – це не було привілеєм для обраних чи шляхом одержимих сміливістю пізнання одинаків. Цього вимагала повнота освіченості, така необхідна для діяльності на суспільній ниві. Традиція вдосконалювати свої знання в Європі була такою сталою і майже обов'язковою, що студентський гурт Могилянки добре знав, де й що шукати і знаходити. Можна назвати десятки імен могилянців, які пройшли європейську науку і професійний вишкіл.

      І студент Григорій Сковорода, який закінчував другий клас філософії, все частіше замислювався над тим, як йому, замість переходу в класи богослов'я, продовжити освіту за кордоном, в європейських університетах. У Європі творилася нова культура, яка долала пережитки Середньовіччя, й він, природно, прагнув прилучитися до її плодів. Він шукав слушну нагоду й така невдовзі з'явилася. Через рік у складі Токайської комісії генерал-майора Федора Вишневського, яка їхала в місто Токай закуповувати вина для царського двору в Петербурзі, Григорій 6 квітня 1745 року на кілька років вирушив до Угорщини. Федір Вишневський навіть не вагався у тому, кого взяти із собою як помічника-перекладача, цікавого співбесідника й доброго музиканта. Префект Києво-Могилянської академії Мануїл Козачинський сказав генералу, що кращого товмача, ніж спудей Григорій Сковорода, для непростої роботи в чужій землі він не знайде. Адже той добре володіє кількома мовами та й у правилах етикету обізнаний.

      Упродовж наступних п'яти років Григорію, який вільно спілкувався польською та німецькою мовами, вдалося побувати також в Австрії, Словаччині, Польщі, Чехії, Німеччині, можливо, в Італії (Венеція, Болонья, Флоренція, Рим). Перший біограф Сковороди Михайло Ковалинський стверджував, що в Будапешті, Відні, Братиславі й деінде філософ продовжував своє навчання, приятелюючи з багатьма освіченими людьми. Вчорашній київський студент добре ознайомився з життям Центральної Європи, тамтешніх народів, вивчав їхні звичаї, культуру.

      У жовтні 1750 року сповнений новими враженнями, але без копійки за душею Григорій Сковорода повернувся до Києва. Досвід життя за кордоном, як і раніше при царському дворі, був для молодого філософа надзвичайно цінним. Він належно ознайомився з основними духовно-філософськими й літературними течіями Європи середини XVIII століття. Ця поїздка відіграла велику роль у його становленні як ученого європейського рівня, як філософа передової, вільної думки, як літератора, музиканта і художника.

      Після повернення Григорій Сковорода якийсь час мешкав у своїх приятелів та знайомих, одночасно обдумуючи подальший вибір життєвого шляху. Його вченість була добре відома в місті, й тодішній митрополит Київський Т. Щербацький, філософ і у минулому ректор Києво-Могилянської академії, схиляв молодого філософа прийняти постриг. Чернецтво, за підтримки ієрарха такого рангу, відкрило б перед ним шлях до вищих академічних і церковних посад. Та його приваблювала не кар'єра. До того ж, добре знайомий зі способом життя ченців, молодий мислитель не вважав, що постриг сприятиме його духовному зростанню.

      «Сродною» собі працею Григорій Сковорода вважав філософсько-поетичну творчість у поєднанні з педагогікою. Тому прийняв пропозицію переяславського єпископа Никодима Срібницького й пішов на посаду вчителя поетики до Переяславського колегіуму. Розробивши власний курс, він читав поетику. Його спудеї не заперечували проти того, щоб їхній новий учитель не бубонів свої лекції мертвою латиною, як інші викладачі. Навпаки. Вони відчули, побачили, що можна складати не лише пишномовні, тягучі панегірики, а й вірші, що йдуть од нескутого серця. Чутки про нову «методу» викладання не лишилися довго не відомими для переяславського єпископа. Особи високого духовного сану і кроку не можуть ступити без запопадливих служок, які з готовністю доносять про все. Невдовзі на столі перед єпископом уже лежав писаний курс Сковороди, розуміння яким поетичного мистецтва посутньо відбігало від узвичаєних у старій українській школі засад поетики, тож єпископ через консисторський суд зажадав від учителя викладати так, як заведено. Коли Сковорода відмовився, сказавши: «Одна річ – пастирський жезл, інша річ – пастуша сопілка», у відповідь почувши: «Хай не живе в моєму домі той, хто творить гординю», то був звільнений. Отак, не дійшовши згоди, як того від нього вимагав єпископ, йти за затвердженою програмою, він залишив древнє місто. Згодом не без іронії Сковорода пояснював сам собі причину вигнання з Переяслава. Від нього вимагали лише послуху, а досить було вчинити всупереч, і він опинився на вулиці.

      Сковорода знову повернувся до Київської академії й почав слухати курс богослів'я (догматика, моральне богослів'я, історія Церкви, канонічне право, Святе Письмо, гебрайська мова з додатком арабської та сирійської). Проте навчання в класі богослів'я він так і не завершив: щонайпізніше восени 1753 року за високою рекомендацією київського митрополита Тимофія Щербацького він став вихователем старшого сина бунчукового товариша Степана Томари Василька й вирушив до села Каврай, що за 36 верст від Переяслава, мешкаючи в його будинку. Господар дому був багатим і впливовим на Переяславщині землевласником. Тут Сковорода жив близько шести років, виховуючи хлопця, який був украй розпещеним матір'ю – донькою полтавського полковника Василя Васильовича Кочубея та Анастасії Данилівни Апостол Анною. Конфлікт із цією панією спричинився до того, що на кілька місяців Сковороду було звільнено з роботи. Але згодом його перепросили, він повернувся до роботи ще на шість років. У той період часу він активно займався літературною творчістю.

      У серпні 1759 року Григорій Сковорода став викладачем поетики в Харківському колегіумі. Він радів добрим перемінам у своєму житті. Учнівська молодь любила його, тут закладалися основи нової, сковородівської системи педагогіки. Та після закінчення 1759-1760 навчального року Сковорода, відмовившись прийняти чернечий постриг, покинув колегіум і близько двох років мешкав у селі Стариця. Навесні 1762 року Сковорода, прийшовши до Харкова, познайомився зі студентом класу богослів'я Михайлом Ковалинським, який відтоді став його улюбленим учнем і найближчим приятелем. Заради цього юнака він знову повернувся до колегіуму, де кілька років читав курси синтаксими та грецької мови. У цей період він продовжував літературну творчість, а також написав кілька десятків латиномовних листів до Ковалинського, що належать до кращих зразків епістолярного жанру в українській літературі.

      Але з колегіумом довелося попрощатися. Річ у тім, що за синодальною інструкцією викладачами колегіуму могли бути або висвячені на священників, або ченці. Штатський учитель був «білою вороною» серед чернечого викладацького гурту. Через це з начальством незмінно виникали суперечки. Схилятися перед вдаваними авторитетами й безграмотними інструкціями Г. Сковорода не збирався. Не бажаючи пристосовуватися до ретроградських вимог колегіумів Лівобережжя і Слобожанщини, відмовившись від професорської кар'єри в Києво-Могилянській та Московській духовній академіях, філософ після закінчення 1763-1764 навчального року був змушений залишити Харківський колегіум.

      Про життя Сковороди у 1764-1768 роках відомо дуже мало. На ту пору він мешкав здебільшого в Харкові, а його поетична творчість, власне кажучи, добігала кінця. Далі він буде звертатися до поезії хіба що зрідка.

      Навесні 1769 року його звільнили з роботи. Відтоді Григорій Сковорода остаточно обрав життя мандрівного філософа, так би мовити, чернецтво у миру. Щорічно влітку він мандрував просторами Лівобережної України, незмінно відвідуючи Київ і Харків. Одяг його був найпростіший – сіра свита, опирався на посох із навершям у вигляді різьбленого крота і з вигляду нічим не відрізнявся від інших прочан, які прямували до святих місць. Але в його торбі незмінно лежали розкішно видана Біблія (яку він глибоко шанував, усе життя вдумуючись у символічний зміст її слів та образів) і флейта з мундштуком зі слонової кістки. Наодинці з природою він віддавався музикуванню і творенню віршів, що їх, як пісні, часто виконував у супроводі струнних інструментів, в останні роки життя – гітари, яка незадовго перед тим з'явилася в Україні.

      Дорогою Сковорода вів повчальні бесіди з людьми всіх станів і звань, став народним навчителем, відвідував друзів у маєтках та селах, монастирях і містах, а взимку здебільшого філософ зупинявся в маєтках слобідсько-української шляхти та найчастіше у свого улюбленого учня і друга М. Ковалинського. В ці місяці, у своїх тимчасових пристановищах, він писав різноманітні філософські й поетичні твори, а також численні листи повчального характеру. При цьому філософ не ухилявся від поєдинків зі злом, сміло вступаючи у протистояння з високими чинами. Обрана ним у театрі життя роль мандрівника, «старчика», дозволяла залишатися самим собою в будь-якій ситуації. Усе більше і більше віддаляючись від суєтності, він з хвилюючим самозреченням наближався до найпривабливішого свого пристанища – любомудрості.

      Григорій Сковорода писав і любив повторювати: «Ми збудуємо світ якнайкращий, створимо день веселіший». Кращий світ він творив щоденною працею. Підсумок його життя такий: вісімнадцять філософських творів, сім перекладів із латини Плутарха, Цицерона та інших авторів, осмислення й розробка філософських засад «двох натур» (видимої та невидимої) і трьох світів: макрокосму – Всесвіту, мікрокосму – Людини та світу символічного – Біблії; розробка етичного вчення  – «філософії серця», закладення педагогічної теорії «спорідненої праці» й успішна перевірка її вчительською практикою, а також розробка етичного вчення – «філософії серця».  У Сковороди з'являлися послідовники. По Слобожанщині виникали «сковородинівські гуртки».

      На кількаразові пропозиції опублікувати свої книги мандрівний філософ незмінно відмовляв. Однак праці Григорія Савича, які він зазвичай залишав у тому домі, де їх було закінчено, вже при його житті передавалися з рук у руки і дбайливо переписувалися. Збирати і публікувати їх почали вже в середині ХІХ століття, коли особистість і творчість Григорія Сковороди, людини-легенди, яка здобула шанобливе прізвисько «українського Сократа», були гідно поціновані українськими інтелектуалами. Може, й тому його літературна спадщина не така вже й велика за обсягом.

      Григорій Сковорода провів своє життя у безперервній подорожі – духовній і мандрівній, а свою останню мандрівку, вже незадовго до смерті, здійснив у село Хотетове, що за 25 верст на південь від Орла, – у маєток Михайла Ковалинського. Пробувши там три тижні, філософ попросив свого друга «відпустити його в любу Україну, де він дотепер жив і хотів померти».

      Помер Григорій Сковорода 9 листопада 1794 року спокійно, без допомоги лікарів і з упованням на майбутнє в селі Пан-Іванівка (нині Сковородинівка) на Харківщині, в маєтку згаданого раніше М. Ковалинського, який незабаром, по свіжих спогадах, склав його першу біографію. Тут-таки Сковорода й похований. Всі, хто його знав, жалкували за його втратою. На могилі філософа, як він і заповідав, викарбували: «Світ ловив мене, але не спіймав». Про нього здавна говорили, що він жив так, як учив, а вчив так, як жив. Бо й справді життя Григорія Савича – то його втілена філософія.

      Григорій Сковорода виробив ще зі студентських років чіткий погляд на життя – сприймати світ «чистим розумом». Він розрізняв, що таке «дивитися» і «прозрівати». Простий і образний стрій думок, доступність вчення, власний життєвий подвиг привертають до його особистості постійну увагу. Під час українських національно-визвольних змагань 1920-х років Григорій Сковорода поступово перетворюється на справжній символ нашої культури. Відтоді й аж до тепер «сковородинство» є однією з визначальних рис нашого новітнього письменства. Зрештою, значення творчості Сковороди виходить далеко за рамки української традиції, а його твори перекладені багатьма мовами світу. Сьогодні ж, на початку ХХІ  століття, Сковорода дедалі гучніше достукується до наших сердець.


      100 найвідоміших українців / [М. Гнатюк [та ін.]. – Київ : Орфей ; Москва : Вече, 2001. – 584 с. : іл. – (100 найвідоміших).

      Житопис найвідоміших українських діячів з часів Київської Русі до 20 століття.
       

      Григорій Сковорода на портреті і в житті : фотокнига / [упоряд.: В. Стадниченко, М. Шудря]. – Київ : Спалах, 2004. – 176 с. : іл., портр. – (Наш перворозум).

      Фотокнига «Наш перворозум» – продовження низки видань, що їх започаткувало видавництво «Спалах», про славетних діячів історії та культури України.

      Загадкова постать великого українського філософа Григорія Савича Сковороди приваблювала багатьох дослідників. Проте автори цієї книги – відомі журналісти, лауреати Національної премії імені Тараса Шевченка Володимир Стадниченко й Микола Шудря – знайшли самобутню художню форму, де у витонченій ліричній манері і водночас глибинно відтворено добу, на тлі якої розгорталися події із життя Г. С. Сковороди, означені скупими документальними свідченнями, багатющим ілюстративним матеріалом щодо його сучасників, місць, де народився й перебував він – від Слобожанщини й до Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Німеччини, Італії.

      Видання, безперечно, викличе велике зацікавлення широких читацьких кіл – учнів, студентів, шанувальників української історії, літератури й тих, хто стежить за розвитком філософської думки в Україні.


      Драч І. Ф. Григорій Сковорода  : біогр. повість / І. Ф. Драч, С. Б. Кримський, М. В. Попович ; [під заг. ред. В. М. Нічик]. – Київ : Молодь, 1984. – 216 с. : іл. – (Серія біографічних творів "Уславлені імена" ; вип. 60).

      У книзі розповідається про життя та діяльність Григорія Сковороди – гуманіста, поета, філософа та просвітителя другої половини XVIII століття.


      Кремень В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції : підручник / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – Київ : Книга, 2005. – 528 с.

      У підручнику пропонується ґрунтовний і всебічний аналіз фундаментальних проблем світової філософської думки. В дохідливій формі автори прагнуть довести до читача зміст основних філософських ідей, теорій, поглядів, які дістали загальне визнання та практичне підтвердження, розкрити їх генезис у процесі духовної еволюції культури. Автори намагались ознайомити тих, хто вивчає філософію, з різними філософськими напрямами, течіями, школами, розкрити плюралістичний характер філософського знання, уникнувши традиційної моноідеологічної та теоретичної однобічності у викладі матеріалу. Особливу увагу приділено основним філософським напрямкам XX ст., а також українській філософії. Розглядаються особливості східної філософії.

      Підручник розрахований на студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за фахом «філософія», «соціологія», «політологія», «культурологія», «психологія», «релігієзнавство», «педагогіка», «правознавство» тощо; на вчених і спеціалістів, які розробляють філософські проблеми, а також на широке коло читачів.


      Поліщук Ф. М. Григорій Сковорода : життя і творчість / Ф. М. Поліщук. – Київ : Дніпро, 1978. – 262 с.

      У книжці досліджуються життя і творчість, соціально-політичні, філософсько-естетичні та етичні погляди відомого українського філософа-просвітителя, письменника, педагога і громадського діяча Григорія Савича Сковороди (1722-1794). Окремі розділи праці присвячені аналізу поетичних творів та байок письменника. Автор сумлінно зібрав і систематизував усе, досі написане про Сковороду, подав чимало оригінальних спостережень над його творчістю.

      Книжка розрахована на широке коло читачів.


      Провідники духовності в Україні : довідник / [ред. І.Ф. Курас]. – Київ : Вища шк., 2003. – 783 с.

      Наведено відомості про широку плеяду найвидатніших державотворців, діячів культури, науки, освіти, церкви, які на різних історичних етапах пробуджували суспільну свідомість, долали стан соціальної апатії, пропагували народні традиції, опікувалися проблемами духовного відродження і розбудови Української держави. Історико-біографічні статті не тільки містять енциклопедичні довідки про видатних представників українського народу, а й розкривають їхню роль у духовному розвої нації.

      Для широкого кола читачів.


      Сковорода Г. СТворча спадщина: коротка біографія письменника; тексти за програмою; аналіз текстів; зразки учнівських творів : посіб. для 9 кл. / Г. Сковорода. – Харків : Ранок, 2001. – 30 с. – (Літературна крамниця).


      Сковорода Г. С. Вибрані твори  / Г. С. Сковорода ; [упоряд. та передм. Л. В. Ушкалов ; прим. й комент. С. Вакуленко] ; НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди, Харків. іст.-філолог. тов-во. – Харків : Прапор, 2007. – 383 с.

      До книги великого українського поета й філософа Григорія Сковороди (1722-1794) ввійшли цикли "Сад божественних пісень", "Харківські байки", діалоги "Нарцис", "Розмова про стародавній світ", "Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті", "Алфавіт миру", "Боротьба архистратига Михайла із Сатаною", "Суперечка біса з Варсавою", притчі "Вдячний Єродій", "Убогий Жайворонок". Їх подано за автографами, найкращими списками й першодруками, а також уперше в історії видань творів Сковороди оснащено належним науковим апаратом.


      Сковорода Г. СВибрані твори в українських перекладах / Г. Сковорода ; [упоряд. текстів, передм. та прим. Л. В. Ушкалов]. – Харків : Ранок, 2003. –144 с. – (Програма з літератури).

      У тисячолітній історії української літератури Григорій Сковорода посідає особливе місце. Він був великим письменником XVIII століття, чиї «божественні пісні», байки, діалоги, трактати, притчі, листи завершують золоту добу українського бароко, а може, і барокову літературу всієї Європи. Окрім того, Сковорода – напрочуд глибокий філософ і богослов. Недаром його заведено розглядати або як мисленика, що вторував «питомо східнослов`янську стежину осягнення реальності», або як фундатора «філософії серця», або навіть як «найбільшого після перших отців Церкви християнського філософа світу».


      Сковорода Г. С. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи / Г. С. Сковорода ; [упоряд. І. В. Іваньо]. – Київ : Наукова думка, 1983. – 542 с. – (Дожовтнева українська література).


      Сковорода Г. С. Повна академічна збірка творів  / Г. С. Сковорода ; ред. Л. В. Ушкалов ; НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Ін-т соціол. НАН України. – Харків ; Едмонтон ; Торонто : Видавництво канадського інституту українських студій ; Харків : Майдан, 2011. – 1400 с.

      Ця книга – перше видання творів великого українського поета й філософа Григорія Сковороди (1722–1794), здійснене в належному академічному форматі. Воно стане цінним джерелом для філософів, літературознавців, мовознавців, культурологів, педагогів, богословів та інших фахівців, які вивчають творчість Сковороди, надійним підґрунтям для перекладів його творів іншими мовами, для підготовки популярних видань тощо.

      Сковорода Г. С. Твори в двох томах / Г. Сковорода ; [редкол.: М. Жулинський та ін.] ; пер. зі староукр., прим.: М. Кашуби, В. Шевчука ; відп. ред. М. Сулима]; Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка Нац. акад. наук України. – [2-ге вид., випр.]. – Київ : Обереги, 2005. – Парал. тит. арк. англ.
         Т. 1 : Поезії. Байки. Трактати. Діалоги / [передм. Олекси Мишанича]. – 2005. – 528 с. : портр. – (Київська бібліотека давнього українського письменства. Студії ; т. 5). – Бібліогр.: с. 36-46. 

      До двотомника творів Григорія Сковороди (1722—1794) увійшли поезії, байки, притчі, філософські трактати й діалоги, переклади й листи видатного українського письменника-гуманіста, філософа і мислителя, просвітителя і педагога, предтечі нового українського письменства. Написані книжною староукраїнською мовою і вперше повністю перекладені на сучасну українську літературну мову, вони відкривають читачеві дивосвіт думок і образів великого народного любомудра.

      Розраховано на широкого читача.


      Сковорода Г. С. Твори в двох томах / Г. Сковорода ; [редкол.: М. Жулинський та ін.] ; пер. зі староукр., прим.: М. Кашуби, В. Шевчука ; відп. ред. М. Сулима]; Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка Нац. акад. наук України. – [2-ге вид., випр.]. – Київ : Обереги, 2005 – Парал. тит. арк. англ.
         Т. 2 : Трактати. Діалоги. Притчі. Переклади. Листи. – 2005. – 480 с. – Покажч. імен та назв: с. 462-476. – (Київська бібліотека давнього українського письменства. Студії ; т. 6).

      До двотомника творів Григорія Сковороди (17221794) увійшли поезії, байки, притчі, філософські трактати й діалоги, переклади й листи видатного українського письменника-гуманіста, філософа і мислителя, просвітителя і педагога, предтечі нового українського письменства. Написані книжною староукраїнською мовою і вперше повністю перекладені на сучасну українську літературну мову, вони відкривають читачеві дивосвіт думок і образів великого народного любомудра.

      Розраховано на широкого читача.


      Стадниченко В. ЯІду за Сковородою : сповідь у любові до вчителя : До 280-річчя від дня народження Г. Сковороди / В. Я. Стадниченко. – Київ : Криниця, 2002. – 173 с. [8] арк. іл. – (Моя книгозбірня).

      Народний навчитель, мисленик і поет Григорій Сковорода залишив дорогоцінну спадщину: власноручний список своїх творінь і короткий напис на розгадку наступним поколінням: "Світ ловив мене, але не спіймав". Ось уже третє століття допитливі вчені й знаттєлюбні читачі ловлять втаємничену думку й чутне слово Сковороди: вибудовують його філософський світ, доглядають "Сад божественних пісень", вирешетовують перли афоризмів із трактатів і листів нашого Перворозума. 

      І все ж... І все ж ніхто не наважиться сказати, що прочитав, вивчив, пізнав Сковороду до тлини, до глибини й сповна. Усебічно перемислений і прокоментований, мудрець усе ж залишається невловимим. Навпаки, сам він вловлює людські душі, осонцює їх добром і миром.

      Автор цієї книги теж не встояв перед манливою постаттю на горизонті, знявся із щоденного припуття й радісно пішов за Сковородою. І дякує козацькому сину, що той дозволив у ці роки побути разом із ним – у батьковій хаті у Чорнухах, у київській академії, у петербурзькому палаці, у європейській столиці, у переяславській келії, у каврайському гаї, у харківському колегіумі, на слобожанських хуторах та пасіках, коло чистих криниць.


      Ушкалов Л. ВГригорій Сковорода  / Л. В. Ушкалов ; [худож.-оформ. Є. В. Вдовиченко]. – Харків : Фоліо, 2009. – 123 с. – (Знамениті українці).

      Григорій Савич Сковорода (17221794) один з найбільших і найзагадковіших християнських філософів світу, чиї твори й зараз привертають увагу читачів, що намагаються наблизитися до глибинних витоків "мандрівного філософа" й осягнути всю незбагненну мудрість його містики.


      Філософська думка в Україні : біобібліографічний словник / [ред.-упоряд. М. Л. Ткачук]. – Київ : Пульсари, 2002. – 244 с.

      Біобібліографічний словник «Філософська думка в Україні» містить понад 150 статей, що відтворюють віхи життя та творчості провідних діячів філософської культури України Х-XX ст., висвітлюють їхній філософський доробок і стан його наукової дослідженості. 


      Чижевський Д. ІФілософія Г. С. Сковороди  / Д. І. Чижевський ; [підгот. тексту й вступ. сл. Л. Ушкалова]. – Харків : Прапор, 2004. – 272 с.

      «Філософія Г. С. Сковороди» є однією з найвідоміших праць видатного українського вченого Дмитра Чижевського (18941977). Уперше вона побачила світ іще 1934 року. Чижевський схильний розглядати філософію Сковороди як справжню серцевину нашої інтелектуальної традиції. «Сковорода,  писав він,  є останній представник українського духового бароко, з другого боку, він  український «передромантик»: але бароко та романтика  саме ті періоди духової історії, що наклали на український дух найсильніший відбиток. Отож, Сковорода стоїть у центрі української духової історії...». У своїй книзі Чижевський на багатому джерельному матеріалі досліджує засади сковородинської метафізики, антропології, гносеології, етики. Універсалі та образи українського філософа яскраво увиразнені на тлі античного платонізму й неоплатонізму, патристики, середньовічної та новочасної (передовсім німецької) містики. Деякі тези, що їх уперше висунув і обґрунтував Чижевський, як-от думка про те, що творчість Сковороди є «коментарем» до Святого Письма, що вона посутньо пов'язана з містичною традицією, а найвиразнішими прикметами сковородинського «барокового стилю» є антитетичність і символізм, з часом перетворилися на усталені сюжети академічної сковородіани.


      Шаров І. Ф. Вчені України  : 100 видатних імен / І. Ф. Шаров. – Київ : АртЕк, 2006. – 481 с.

      Книга кандидата історичних наук, народного депутата України Ігоря Шарова репрезентує сто видатних вчених України, які є гордістю, славою, духовним надбанням нації.


      Виставку підготувала:

      Галина Єсюніна,
      завідувач відділу інформаційних технологій
      та електронних ресурсів

      Центральної публічної бібліотеки


      Філія №13
      Філія №13
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Меню для книгоманів
      • Зростаємо професійно
      • Мистецька вітальня
      • Наші видання
      • Послуги ЦБС
      Радісно, коли у бібліотеці багато нових книг

      Нова література вже на полицях у бібліотеках міста: новинки сучасної художньої літератури з усього світу для дітей та дорослих, науково-популярні видання, енциклопедії тощо.

      Якому жанру літератури Ви надаєте перевагу?
      детективи
      драми
      казки
      комедії
      легенди
      ліричні вірші
      пригоди
      трілери
      фентезі
      інше

      Слідкуйте за нами у
      соціальних мережах






      © ХМ ЦБС, 2010-2023 г.
         Офіційний сайт
      Україна, м. Хмельницький, вул. Подільська, 78
      www.cbs.km.ua            kmcbs.c@gmail.com
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр