Віктор СІКОРСЬКИЙ народився 2 вересня 1989 року у селі Добропілля на Херсонщині.

Разом із дружиною та маленькою донечкою до початку повномасштабного вторгнення російської армії в Україну 24 лютого 2022 року жив на Херсонщині. Працював на землі, мав фермерське господарство. Коли ж регіон почали окуповувати, родина переїхала до Хмельницького, адже дружина мала народжувати.

У вересні Віктора мобілізували до лав Збройних Сил України. Служив у 38-й окремій бригаді морської піхоти, матрос.

1 грудня 2023 року Віктор СІКОРСЬКИЙ загинув від осколкового поранення під час виконання першого бойового завдання на Херсонщині. Трапилося це на лівому березі Дніпра, поблизу населеного пункту Кринки, де разом із побратимами він утримував плацдарм. Йому навіки 34 роки…

8 грудня із Віктором СІКОРСЬКИМ попрощалися у Хмельницькому.

«Ми не могли перебувати в окупації, бо в нього мала дитина. Дружина була вагітна другою дитиною, мала народжувати. У квітні минулого року ми приїхали сюди, у Хмельницький. Вітя одразу тут пішов до воєнкомату. Я патріотка, я завжди говорила, що нам треба захищати свою батьківщину. І він це говорив, повторював кожного разу. Казав: «Що я своїм дітям буду казати? Я ніколи в житі не буду ховатися». Його мобілізували, хоч він і в армії не служив», — розповіла сестра.

«Він загинув біля нас, буквально 70 кілометрів до нашого рідного дому в селі Добропілля Скадовського району. 25 листопада, ввечері, він пішов на бойове завдання. Перед виходом зателефонував дружині, попрощався. Сказав, щоб передала батькам, що він їх дуже любить. Напевне, відчував, що не повернеться вже. Були обстріли, якось йому так осколки пройшли збоку, там де не було бронежилета, і внутрішні органи йому заділи. Сказали, що смерть була раптова», — говорить сестра Ірина Малишева.

У Віктора залишилися дружина, дві донечки, батьки та сестра.

Поховали захисника на Алеї Слави кладовища, що у мікрорайоні Ракове.