Дмитро СТАХОВ народився 15 січня 1990 року у Хмельницькому.

Закінчив Хмельницьку спеціалізовану загальноосвітню школу №29.

До 24 лютого 2022 року  Дмитро був підприємцем. Активно займався велосипедним спортом, був кандидатом у майстри спорту.

У перші дні повномасштабного вторгнення російської армії в Україну добровольцем став до лав ЗСУ. Служив у 86-му окремому батальйоні територіальної оборони м. Хмельницького, солдат.

11 травня 2022 року Дмитро СТАХОВ загинув. 2-га стрілецька рота, в якій служив Дмитро, йшла на ротацію. Під селом Богородичне Краматорського району Донецької області у «Шервудському лісі» вони потрапили в засідку. Хлопці на ходу прийняли бій, мужньо захищаючись. Але, на жаль, сили були нерівними. В тому бою загинуло 11 бійців.

Довгий час Дмитро СТАХОВ вважався зниклим безвісти. Лише у серпні 2023 року тіло Дмитра було ідентифіковано за допомогою ДНК-тесту. Йому було лише 32 роки…

Спочатку його поховали у Дніпрі, але згодом тіло Дмитра вдалось повернути додому після результатів тесту ДНК. 

6 жовтня 2023 року із Дмитром попрощалися у Хмельницькому.

«Ми зустрілись з ним у військкоматі, там і познайомились. А згодом вирушили разом служити. Спочатку були в Полтаві, а потім нас відправили під Слов'янск — село Богородичне, де ми брали безпосередню участь у бойових діях. З Дмитром часто спілкувались не лише про службу, а й про сім'ю і подальші плани на життя. Знаю, що він мріяв про будинок для своєї сім'ї», — розповів військовий з позивним «Люк».

«Друга стрілецька рота, в якій служив Дмитро, йшла на ротацію. Під селом Богородичне Краматорського району Донецької області є територія, яку ми називаємо «Шервудський ліс». Там вони потрапили в засідку. Хлопці на ходу прийняли бій, мужньо захищаючись. Але, на жаль, сили були нерівними» — розповів офіцер-психолог 86-го окремого батальйону територіальної оборони м. Хмельницького Віталій Олуйко.

«Пішов добровольцем, сказавши «хто як не я». Останнє, що написав своїй жінці, що він виживе, але не вдалось…», — розповіла теща загиблого воїна.

Розповів віце-президент обласної федерації велоспорту Віктор Мамчур «Був гарним спортсменом, кандидатом в майстри спорту, захищав честь Хмельницького, Хмельницької області».

Близькі, друзі, колеги та побратими згадують Дмитра як життєрадісну людину з сильним характером і не пробивною силою волі. Кажуть, що він завжди міг прийти на допомогу у складну хвилину.

«Ми з ним постійно перетиналися на завданнях. Він був веселим, радісним, відображенням всієї української молоді», — розповів побратим Дмитра на позивний «Макар».

У Дмитра СТАХОВА залишилися дружина, син, донька, мати і брат.

Поховали захисника на Алеї Слави кладовища, що у мікрорайоні Ракове.

Указом Президента України №55/2025 від 20 січня 2025 року «Про відзначення державними нагородами України» «За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку» СТАХОВ Дмитро Вікторович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).