Без хороших батьків немає хорошого виховання, незважаючи на всі школи.

М. М. Карамзін

Всесвітній день батьків (Global Day of Parents) – нове свято на нашій планеті – було проголошено на 66-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у вересні 2012 року. Воно відзначається щороку на честь батьків у всьому світі у перший день літа. Мета свята – нагадати усім про загальнолюдські цінності як основу міцної сім'ї, адже адже саме батьки несуть відповідальність за виховання дітей, за те, щоб гармонійний розвиток особистості відбувався в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння.

У багатьох країнах існують відмінності щодо методики виховання.

Багато американських батьків вважають, що їхнє завдання – формувати у дітей вміння бути щасливими, успішними, пристосованими до життя, наполегливими в досягненні мети.

У Скандинавії роблять акцент на демократичних відносинах між батьками й дітьми.

У Японії батьки переконані, що дитина має бути незалежною, навіть у ранньому віці дозволяють малечі бути на багатолюдній вулиці без батьківського нагляду.

У корейських сім'ях, надаючи перевагу слухняності, а не демократії, батьки орієнтують дітей на академічне навчання та прийняття до коледжу. Головна роль батьків – бути педагогами, а обов’язок дитини – поважати батьків і віддячувати їм.

Нідерландці ж  надають великого значення відпочинку дитини, харчуванню, не примушуючи до навчання.

Іспанські батьки зосереджені на соціальному та міжособистісному аспектах розвитку дитини.

Споконвіку для українців найвищим і святим був ідеал сім’ї як першооснови життя людини, своєрідної фортеці, яка забезпечує розвиток і захист найкращих якостей особистості. Із покоління у покоління передавалися народна мудрість, багатовіковий досвід батьків, виражений у прислів’ях : «Міцна сім’я – міцна держава», «Яка сім’я – такий і я», «Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько», «Без сім’ї і свого роду – немає нації, народу».

У давнину обов’язково необхідно було знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна. Триматися свого роду, оберігати сімейні реліквії, традиції, передавати їх у спадок наступним поколінням мав кожен українець. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливо називали «людьми без роду-племені». Недарма кажуть: «Як батьки ставляться до своїх батьків, так і діти ставитимуться до них», «Молодь багата мудрістю батьків».

Про дужу, міцну родину, у якій підтримують один одного, родинне вогнище, гніздо, до якого завжди хочеться повертатись складено багато народних прислів’їв та приказок: «Сім’я міцна – горе плаче!», «Як мати рідненька, то й сорочка біленька», «Своя хата не ворог, коли прийдеш, то прийме».

Дуже багато у народному фольклорі є висловів про схожість батьків і дітей вчинками, характером, здібностями, адже саме сім’я є осередком любові й тепла для дитини, дає їй уявлення про доброту, духовність, культуру поведінки. Тому в народі кажуть: «Яке дерево, такі його квіти; які батьки, такі й діти», «Які мамка й татко, таке й дитятко», «Який рід – такий і плід».

Сім’я – маленька держава, яка має свої закони, права і обов’язки, традиції, що передаються від роду до роду. Про добрі стосунки у родині говорять: «Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться», «Нащо й клад, коли в сім’ї лад», «Як не стане – то батько достане, як не буде – то мати добуде», «Де мир та лад, там і Божа благодать».

Якого б віку і статусу не була людина, де б вона не жила і яких поглядів не дотримувалася б, вона потребує родинного затишку, щирості і безкорисливої любові найрідніших, найдорожчих людей у світі – батьків. Тепло родинного дому зігріває нас усе життя, дає нам силу і наснагу.