20 квітня – День вдячності волонтерам. Це свято людей, котрі своєю самовідданою працею і бажанням допомагати змінюють блискавично все: прогнози, припущення, перемоги… Феномен волонтерства – вони ніколи не стоять осторонь і часто через громадську позицію є рушійною силою змін.
Українське волонтерство чи не найбільший стосунок має до війни, до тягот воєнного часу, а тому стрімко набрало популярності.
 Волонтери збирають гроші на усе – від медикаментів, харчів до спорядження на фронт, передають на передову необхідне, навіть машини. Адже багато хто, отримавши повістку, не завжди може забрати від родин декілька тисяч гривень, які завжди були заздалегідь розподілені між господарством, дітьми, батьками, і купити собі необхідне. Це – звичайні працьовиті люди, які жили скромно, прагнули щастя, кохання, радості… Вони ж сплачують за речі, їжу і все необхідне власними часом, силами, а подекуди й життям…
Вистачає щодня волонтерам й організаторської роботи: писати листи, смикати усіх, від кого можна отримати допомогу, бути на зв’язку на гарячих телефонних лініях, допомагати з пошуками житла, надавати правову допомогу, вести документацію й робити ще величезну кількість справ; здійснювати активні поїздки на фронт і допомагати в тилу. Хтось починає з волонтерства, а тоді стає бійцем, бере до рук зброю. А у когось навпаки: спочатку – передова, бої, поранення, одужання, а тоді – волонтерство.
Але так чи інакше, усі, хто волонтерить, пропускають біль світу крізь себе. Вони чергують у логістичних штабах, не тільки приймають від людей допомогу: коробки печива, мандарини, батарейки, мінеральну воду тощо, а й надають її усім, хто потребує; опікуються пораненими у госпіталях та влаштовують їм концерти з різноманітними репертуарами; шиють військову амуніцію і взагалі допомагають усім, хто з різних причин потрапив у важкі життєві умови.
Чому волонтери не роблять зупинок? Чому не можуть сказати «досить з мене»? Чому не перемикаються на свої справи? Бодай тимчасово. Звідки ці запаси терпіння? У чому секрет? Бо волонтерство тренує одразу багато м’язів серця, робить життя якіснішим: вчить розвивати співчуття й любов, включно з тими, хто мало тобі симпатичний, уміння віддавати й забувати про себе і свої потреби на користь інших, уміння бути частиною складного організаційного механізму, уміння вірити, що від тебе залежить абсолютно все… І для когось волонтерська робота стає не лише цілодобовою роботою, а й сенсом життя, коли хочеться допомогти реальним людям реальними діями, коли почуваєш себе людиною…
Вкотре вклоняємося їхній силі, мужності, стійкості, умінню вижити у будь-якій ситуації.
|
На початок
Версія для друку
